Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
06 березня 2024 року м. Черкаси Справа № 925/41/24
Вх. суду № 376/24 від 09.01.2024
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., із секретарем судового засідання Миколенко А.С.,
за участю у судовому засіданні: Мазуренко В.М. (боржник, особисто),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Черкаси у приміщенні суду заяву від 04.01.2024
боржника, Мазуренко Вікторії Миколаївни,
про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність
УСТАНОВИВ:
скласти і подати суду письмову заяву, у якій скласти перелік тих доданих до заяви доказів (їх реквізити – дату, номер, назву), які підтверджують кожну з підстав, вказаних у заяві для відкриття провадження у справі, а саме згідно з пунктами 2 і 4 частини 2 статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства; повний обґрунтований математичний розрахунок кожної складової (додатку) перед кожним конкретним банком чи фінансовою установою (із 14-ти вказаних у додатку до заяви на арк.90-92) із яких складається загальна сума боргу у розмірі 291157,32 грн. і який повинен містити: а) розпис арифметичних дій щодо кожної суми окремо по кожному кредитору і по кожному договору та підсумок по усім зобов’язанням; в) пояснення використаних у розрахунках чисел (сум) з посиланням на відповідні докази отримання коштів та їх повернення (чеки, касові ордери, платіжні інструкції чи конкретні операції у виписці банку), які підтверджують вказані у розрахунку суми (ч.3 ст.162 ГПК України); г) вказати окремо суму основного боргу та окремо суми штрафних санкцій; викласти список кредиторів і боржників (додаток до заяви на арк.90-92) у новій редакції у якому додатково зазначити щодо кожного кредитора (боржника): його повне ім’я або найменування; інформацію про те, яка в зазначеній сумі грошових вимог сума є заборгованістю за основним зобов'язанням, а яка окремо є сумою неустойки (штрафу, пені); підстав виникнення зобов'язань (а саме конкретних документів про передачу грошей) (п.3 ч.3 ст.116 КУзПБ); вказати дату останнього платежу та вказати докази (їх реквізити – дату, номер, назву) припинення погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців (зокрема, вказати реквізити останнього документа про сплату коштів за кожним із зобов’язань); вказати докази (їх реквізити – дату, номер, назву) обставин існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав; наявності у боржника усіх активів у розмірі меншому, ніж сумарний розмір зобов'язань перед усіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав;
належним чином посвідчені копії первинних бухгалтерських документів про отримання кредиту та сплату (повернення) коштів (а саме чеків, касових ордерів, платіжних інструкцій, або належним чином посвідчену працівником банку виписку з переліком таких операцій). Такі документи необхідно перелічити кожен по одному у письмовій заяві із зазначенням дати кожного документа та суми;
належним чином посвідчену копію запиту до ТОВ "Українське бюро кредитних історій" на отримання витягу, який є додатком до заяви на аркушах 311-348;
в оригіналі такі докази: кредитні договори, вказані у п.27-40 переліку додатків у тексті заяви від 04.01.2024 та перелічити їх кожен по одному із зазначенням дати укладення; первинні бухгалтерські документи про отримання кредитів: чеки, видаткові касові ордери,платіжні інструкції, виписки банку, тощо; витребувані у пунктах 9.1-9.2 оригінали надати до суду у наступний спосіб: або пред’явити при особистій явці у судове засідання, або надіслати за окремим супровідним листом до суду (які буде повернено після розгляду справи – ч.6 ст.91, ч.2 ст.96, ст.92 ГПК України). Оригінали електронних документів мають бути підписані електронним підписом особи, яка їх створила.
У ході розгляду вимог самостійно Мазуренко В.М. повторно не змогла надати будь-яких пояснень взагалі.
ч.1 ст.14. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом;
ч.2 ст.42. Учасники справи зобов’язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом;
ч.1 ст.43. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається;
ч.1 і 4 ст. 74. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів ;
ст.76. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;
ч.1 і 2 ст.86. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності;
ч.5 ст.91. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення;
ч.6 ст.91. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги;
ч.5 ст.96. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства:
ст.1. (…) боржник – юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав; (…) неплатоспроможність – неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом (…);
ст.113. Провадження у справах про неплатоспроможність боржника – фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою;
ст.115. Провадження у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи або фізичної особи-підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника. Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: 2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців; 3) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності). До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції;
ч.1-3 ст.119. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з`ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом заяви. Підготовче засідання проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом. За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
для відкриття провадження у справі згідно з п.2 ч.2 ст.115 Кодексу (боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців). Згідно з вказаною нормою суду не надано доказів: 1) фактів отримання коштів від кредитодавця – з яких можна установити обставини: а) виникнення зобов’язання повернути кошти, б) дати його виникнення; 2) фактів сплати коштів кредитодавцю – з яких можна установити обставини: а) періодичної сплати коштів, б) припинення їх сплати, в) дати припинення і відповідно пропуску строку сплати більше двох місяців, г) суми щонайменше основного зобов’язання (тіла кредиту) як різниці між отриманими і сплаченими коштами; 3) укладення договорів – з яких можна установити умови щодо: а) місячного розміру платежу і відповідно обчислення розміру більше 50 відсотків, б) строку виконання зобов’язання, в) порядку, розміру і строків нарахування процентів; 4) для установлення усіх фактів (вказаних вище у підпунктах 1-3 цього пункту ухвали суду) за кожним з кредитних та інших зобов`язань. При цьому заявницею зазначено, що вона має зобов’язання перед 14-ма кредитодавцями, які вказані у додатку на аркушах 90-92 до заяви, однак не надано розрахунків щонайменше наявної суми основного зобов’язання (тіла кредиту) по кожному з кредитодавців;
для відкриття провадження у справі згідно з п.3 ч.2 ст.115 Кодексу – заявником у заяві не вказано і до заяви не додано постанову у виконавчому провадженні про відсутність у заявника майна, на яке може бути звернено стягнення. Не надано такої і у ході судового розгляду;
для відкриття провадження у справі згідно з п.4 ч.2 ст.115 Кодексу (існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов`язання чи здійснювати звичайні поточні платежі /загроза неплатоспроможності/) – заявником не доведено обставин: існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав; наявності у боржника усіх активів у розмірі меншому, ніж сумарний розмір зобов'язань перед усіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав. Так, для установлення і оцінки цих обставин заявник не підтвердив доказами: 1) фактів отримання коштів від щонайменше двох кредитодавців – з яких можна установити обставини: а) виникнення зобов’язання повернути кошти, б) дати його виникнення; 2) фактів сплати коштів щонайменше двом кредитодавцям – з яких можна установити обставини: а) припинення сплати коштів, в) дати припинення строку сплати і відповідно пропуску строку сплати; 3) суми щонайменше основного зобов’язання (тіла кредиту) як різниці між отриманими і сплаченими коштами для установлення сумарного розміру зобов'язань перед усіма кредиторами боржника; 4) укладення договорів щонайменше з двома кредитодавцями – з яких можна установити умови щодо: а) місячного розміру платежу, б) строку виконання основного зобов’язання і його прострочення;
Без установлення цих обставин (фактів) у суду відсутня можливість оцінити майновий стан стосовно існуючої заборгованості боржника за всіма його показниками та порівняти із сукупною вартістю всіх активів боржника і прийти до висновку, що він очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог щодо виконання зобов'язань перед усіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні в добровільному, ні в передбаченому законом примусовому порядку (Постанова Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20).
а) документ без назви, який починається зі слів "Українське Бюро Кредитних історій, Мазуренко Вікторія Миколаївна, Актуально на: 26.12.2023 15:33:25 …" (а.с.311-348 т.1, далі – Кредитна історія).
По-перше. Кредитна історія, яка містить текстову інформацію про фінансові операції, в тому числі й про окремі суми поточної заборгованості перед фінансовими установами – не є ні первинним документом про зобов’язання боржника, ні будь-яким документом взагалі, оскільки не містить реквізитів документа (зокрема, про особу, яка його створила та про підписанта, яким від імені цієї особи його підписано); оскільки не містить відомостей про вид документа (електронний чи паперовий); оскільки не містить зазначення про особу, у якої такий документ в оригіналі знаходиться та на підставі яких документів складений.
Суду достовірно не відомо, чи існує у якоїсь юридичної особи той документ, на підставі якого заявником складено Кредитну історію в системі "Електронний суд". Суду не надано ні оригіналу Кредитної історії, ні оригіналів платіжних інструкцій, касових документів (чи щонайменше їх засвідчених належним чином копій), які могли б підтвердити вказані у Кредитній історії відомості. Саме у зв’язку із сумнівами, які виникли у суду, ухвалою суду від 19.01.2024 було зобов’язано заявника надати у справу "належним чином посвідчені копії первинних бухгалтерських документів про отримання кредиту та сплату (повернення) коштів (а саме чеків, касових ордерів, платіжних інструкцій, або належним чином посвідчену працівником банку виписку з переліком таких операцій)", які перелічити кожен по одному у письмовій заяві із зазначенням дати кожного документа та суми; належним чином посвідчену копію запиту до ТОВ "Українське бюро кредитних історій" на отримання витягу, який є додатком до заяви на аркушах 311-348".
Ухвала суду заявником не виконана. Згідно із ч.5 ст.96 ГПК України "якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
По-друге. Оцінюючи вказаний документ суд приходить до висновків, що Кредитну історію складено і підписано безпосередньо заявником і безпосередньо у системі "Електронний суд". Тобто подана суду Кредитна історія не існує, як окремий документ іншої юридичної особи (наприклад, ТОВ "Українське бюро кредитних історій") поза межами системи "Електронний суд" і створений особисто заявником виключно в момент внесення тексту в систему "Електронний суд".
Документ не містить дати його складення. Отже Кредитна історія не є витягом з існуючого підписаного ЕЦП електронного документа.
Кредитну історію (як документ створений заявником) не можна визнати:
розрахунком, оскільки він не містить викладу послідовності обчислення зазначених у ній сум, тобто додатків, з яких вона складається;
конкретизованим списком кредиторів і боржників, оскільки вона не містить щодо кожного кредитора (боржника): його повного імені або найменування; його місцезнаходження або місця проживання; ідентифікаційного коду юридичної особи; інформації про те, яка в зазначеній сумі грошових вимог сума є заборгованістю за основним зобов'язанням, а яка окремо є сумою неустойки (штрафу, пені).
Заявник, як автор Кредитної історії не зміг пояснити походження жодної інформації, чисел та загальних сум, вказаних у ній.
По-третє. Відповідно до ст.11 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" бюро кредитних історій (які є юридичними особами) надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів упродовж дії укладеного правочину між ним та суб’єктом кредитної історії; Бюро надають кредитні звіти Користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та Договором.
Отже доказ у формі кредитного звіту: а) це має бути документ з передбаченими законом реквізитами. Для електронного документа це має бути електронний документ підписаний електронним підписом, який суд може перевірити програмними засобами та витребувати його оригінал. Для паперового документа це має бути документ який має такі реквізити як дату, номер, назву особи-видавника, її адресу, підпис, розшифрування підпису (прізвище і посаду особи підписанта); б) цей документ видається на запит, а не роздруковується із сайту; в) цей документ має визначену законом форму кредитного звіту.
Зокрема, посилаючись на "роздруківку з сайту Українського бюро кредитних історій" як на доказ заявник не зазначає чи це є оригінал чи копія документа, не зазначає ким (якою конкретною особою) цей доказ створено та у якої конкретної особи міститься оригінал цього документа, тобто не виконав вимогу ухвали суду (ч.4 ст.96 ГПК України).
По четверте. Навіть належним чином складена і підписана Кредитна історія, отримана заявником і у належній формі подана до суду як доказ, не може бути визнана судом належним доказом (ст.76 ГПК України) оскільки вона не дає можливості встановити ті факти, які входять в предмет доказування.
Так, відповідно до ст.1, ч.1 ст.3 і ч.1 ст.5 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій": метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов’язань, функціонування інституцій, пов’язаних з обміном інформацією про грошові зобов’язання та забезпеченням прав та інтересів суб’єктів кредитної історії; кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; кредитний звіт - сукупність інформації про суб’єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії; джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб’єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
Тобто безпосередньо законом визначено, що це є "оброблена" інформація, це "сукупність" інформації, яка в свою чергу є повним або частковим відображенням кредитної історії. Отже така інформація дає лише загальне уявлення про суб’єкта кредитної історії і не є фіксацією конкретних фактів – суд установлює обставини лише на підставі конкретних фактів. Кредитний звіт (а відповідно і Кредитна історія) не є точним відтворенням усіх здійснених конкретною особою фінансових операцій (як наприклад, регістр аналітичного обліку - клієнтського рахунку в банку згідно з ч.2-4 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.40 Закону України "Про платіжні послуги", пунктами 3, 9, 42-46, 51, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 (далі – Положення НБУ №75).
Інформація до бюро кредитних історій подається банками та фінансовими установами, як збірна і оброблена тобто узагальнена. Будь-яких доказів чи щонайменше вказівки у законі на те, що така інформація подається у формі "документів" суду не надано, отже Кредитна історія не може бути доказом факту і не є допустимим доказом (ст.77 ГПК України), оскільки обставини, надання і повернення коштів відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування (платіжним інструкціями, касовими документами, регістрами аналітичного обліку клієнського рахунку) тому не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (кредитними звітами);
б) довідки банків та фінансових установ про наявність і суму заборгованості (а.с.32,100,127 т.1) – оскільки вони не є належними і допустимими доказами (ст.76 і 77 ГПК України), мотиви відхилення аналогічні до мотивів відхилення як доказу Кредитної історії;
в) копії кредитних договорів (а.с.101,110,113,123 зворот,128,148,168,172,193,199,208,218,224,230,232,246,252,269,279,281,291 т.1) – оскільки суду не надано їх оригіналів.
Крім того, особливості укладення кредитного договору про надання споживчого кредиту визначені ч.1 і 5, 6 ст.12 і ст.13 Закону України "Про споживче кредитування", зокрема, вказані норми визначають істотні умови цього договору (15 пунктів) та прямо передбачають, що "договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним", що "споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит", що "умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною", що "примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього", що "обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця".
Обов’язок дотриманням норм статей 5, 6, 7 і 13 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" при здійсненні документообороту лише в електронному вигляді лежить на позивачеві, отже будь-які доводи про неможливість подання у справу кредитного договору та його складових (різного роду Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів банку, Таблиць обчислення вартості кредиту, Паспорту споживчого кредиту тощо, далі – Кредитного договору та додатків) або на електронному носієві, або на паперовому носієві – є нікчемними з точки зору закону і свідчать про ухилення від подання їх суду.
Кредитний договір та додатки визначають істотні умови договору про надання кредиту, зокрема, предмет, строки, розмір процентів, тому без цих документів (розміщених в мережі Інтернет) у справі надати юридичну оцінку дотримання сторонами вимог закону неможливо.
Ненадання суду примірника договору, який містить усі передбачені ч.1 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування" умови, суд оцінює як не доведення обставин його укладення.
Добросовісність презюмує, що боржник повинен як дотримуватись вимог закону, так і поважати суд, до якого він звертається. Повага ж до суду якраз і полягає у виконанні боржником свого обов’язку щодо підготовки належним чином тексту позовної заяви та додатків до неї, явці до суду, максимального сприяння суду у з’ясуванні обставин (тобто у виконанні вимог ч.2 ст.42 та ч.2 ст.162 ГПК України). Готуючи позовну заяву боржник повинен чітко виконати ті вимоги, виконання яких прямо передбачає закон. Зокрема, при складенні тексту заяви такими вимогами є виклад обставин (фактів) своєї неплатоспроможності, зазначення у тексті заяви доказів (документів з їх реквізитами) якими підтверджуються викладені обставини і додання цих доказів. Докази до позовної заяви додаються у тому вигляді, у якому вимагає їх подання закон – а саме у оригіналах або в належним чином посвідчених копіях.
Заява про відкриття провадження у справі – це не докази. Так само, передбачені законом як додатки до заяви такі документи як: конкретизований список кредиторів і боржників, опис майна боржника, перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, відомості про всі наявні рахунки боржника, декларації боржника, план реструктуризації – це не докази:
1) це документи, які створює особисто заявник, тобто документами вони стають у момент підписання їх заявником. Ці документи створюються виключно у зв’язку з фактом створення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Ці документи не може створювати інша особа (Приватбанк, УБКІ тощо);
2) закон визначає вимоги до кожного документа і вказує на те, що при його складанні заявник повинен зазначити конкретні відомості. Зазначення кожного елемента і є проявом добросовісності – у заявника відсутнє право вимагати від суду прийняти недороблений документ "так як є" і лише потім оцінювати його у судовому засіданні "як доказ" - це не доказ, а документ, який складається заявником.
Тому, якщо заявник бажає мати доступ до суду, то щонайменше повинен був добросовісно виконати ті вимоги, які він зобов’язаний виконати, бо так вимагає закон.
Готуючись звернутися до суду, боржник повинен був: по-перше, особисто або за допомогою свого представника (адвоката) вивчити вимоги закону, які він встановлює для подання позову до суду; по-друге, зібрати необхідні докази, в тому числі звернутися до банків та фінансових установ за інформацією та доказами. Боржник таких вимог при складенні позовної заяви не дотримав – у ній відсутні факти, посилання на конкретні докази, перелік цих доказів.
Незважаючи на недоліки заяви та враховуючи, що кредитори не ініціюють судові процедури стягнення боргу з боржника, суд як надав можливість усунути їх безпосередньо у судовому засіданні, так і надав доступ до боржнику до суду, призначивши заяву до розгляду, однак заявник не виявив ні поваги до суду, ні своєї добросовісності у розгляді заяви – фактично заявник не усунув недоліки і наполягає на правильності своїх дій та доводів.
Зокрема, розмір боргу і виділення в них суми основного боргу і пені. Ця інформація отримується звичайним математичним розрахунком відповідно до умов договору і залежно від обов’язкових первинних документів: а) про видачу грошей; б) про сплату коштів.
Заявник ухилився: 1) вказувати первинні документи у заявах, які він складає; 2) додавати їх до заяви і вказувати (перераховувати), що він їх додає; 3) рахувати суми боргу і суми неустойки і точно вказати на них.
Тому у суду у судовому засіданні немає чого перевіряти. На суд не покладено обов’язку замість заявника "рахувати" суми боргу і неустойки, "вибирати" ті докази які, можуть бути використані для підрахунку – необхідність вчинення судом таких дій суперечить принципу диспозитивності господарського судочинства. "Розрахунок" є складовою певної обставини, тому він теж повинен підтверджуватись конкретно вказаними у заяві (розрахунку) і доданими до неї належними доказами.
Недобросовісність полягає і в тому, що для отримання грошей боржник не просто звертається до банків і фінансових установ, а й надає їм свої документи та особисту інформацію, тобто він витрачає певний час для того, щоб отримати гроші. Звертаючись же до суду боржник намагається перекласти весь обов'язок збору документів і вибору інформації та їх систематизації на суд, що є недопустимим.
За таких обставин у задоволенні вимог у заяві необхідно відмовити.
Закон визначає певні правила щодо доказів у справі: 1) доказ повинен існувати в натурі як матеріальний об’єкт (ч.2 ст.73, ч.4 ст.74, ст.92 ГПК України – нематеріальний об’єкт не можна "подати"); 2) до суду подаються оригінали або належним чином засвідчені копії оригіналів (ч.2 ст.91 і ч.2 ст.96 ГПК України), які мають бути пред’явлені суду на його вимогу (ч.6 ст.91 ГПК України і ч.5 ст.96 України); 3) копія може бути виготовлена лише з оригіналу його володільцем (крім засвідчення копії з копії нотаріусом згідно із ст. 76 Закону України "Про нотаріат") (див Правила Діловодства МЮ 1000/5); 4) належною є копія, яка засвідчена особою-володільцем оригіналу і яка містить необхідні реквізити для її засвідчення, зокрема: а) письмові докази, які подаються до суду у паперовій формі, мають відповідати вимогам ст.80, 91 ГПК України і п.2.2 постанови пленуму ВГС України від 26.12.2011 №18; подані суду копії посвідчуються написом "згідно з оригіналом" і зазначенням посади, прізвища, дати та підпису особи, яка має оригінал доказу; б) електронні докази мають відповідати вимогам ст.80, 96 ГПК України і подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом; в) електронні копії паперових доказів мають бути виготовлені з наявного в учасника (заявника) оригіналу доказу.
Посвідчені електронним підписом однієї особи фотографічні зображення копій документів іншої особи не є належно оформленими доказами, оскільки навіть належно посвідчена копія не стає оригіналом і з неї не можна виготовляти копію. Посвідчені електронним підписом однієї особи фотографічні зображення оригіналів документів цієї ж особи є належно оформленими доказами. Адвокат має право посвідчувати копії документів інших осіб, оригінали яких наявні у сторони, яку він представляє, у справі, яку він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів п.9 ч.1 ст.20 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"). Копії з копій не є належно оформленими доказами (крім випадку дотримання ст. 76 Закону України "Про нотаріат"). Адвокат не має права посвідчувати копії з копій документів інших осіб, які наявні у сторони.
Для того, щоб суд оцінив який-небудь документ на предмет того, чи визнає він його доказом, учасник справи повинен конкретно вказати на нього у заяві по суті та у переліку додатків (тобто закон зобов’язує заявника вказати їх двічі: перший раз у тексті заяви – п.5 ч.3 ст.162 ГПК України і другий раз у переліку додатків – п.8 ч.3 ст.162 ГПК України, а також ч.1 ст.34, п.3 і 4 ч.2 ст.116 Кодексу). Конкретність означає необхідність зазначити такі реквізити і назву цього документа, які його ідентифікують серед інших подібних (щонайменше серед доданих до заяви). У суду немає обов’язку "вибирати" із доданих аркушів із письмовими текстами такі не перелічені учасником справи документи, що можуть такими вважатися, і надалі оцінювати їх, чи є вони документами і чи є вони доказами. Не складення переліку документів є зловживанням процесуальним правом, оскільки апелюючи на прийняте судове рішення такий недобросовісний учасник фактично надалі начебто залишає за собою право сказати, що суд не оцінив певний конкретний документ, який ним додано, в той час як цей документ конкретно ні у заяві по суті, ні у переліку доказів конкретно не вказаний.
Тому суд не вважає можливим надавати оцінку не названим і не переліченим доказам.
Верховний Суд уже звертав увагу на те, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складником обов’язку сприяти всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (пункт 8.25 постанови від 05.11.2019 зі справи № 915/641/18, постанови від 05.02.2019 зі справи № 914/1131/18, від 26.02.2019 зі справи № 914/385/18, від 10.04.2019 зі справи № 904/6455/17). Матеріали подаються з обґрунтуванням належності, тобто таким чином, щоб суд міг встановити, яка саме інформація має доказове значення, тобто на підтвердження яких саме обставин подано доказ і яким чином ці обставини стосуються предмета доказування. Саме в цьому контексті у суду в такому разі виникає обов’язок дослідити доказ і саме невиконання обов’язку в такому обсязі може стати підставою для скасування судового рішення касаційним судом з направленням справи на новий розгляд з мотивів недослідження зібраних у справі доказів (статті 310 ГПК України). Якщо ж сторона просто надала суду якісь матеріали без обґрунтування їх належності, не посилалась на те, джерелом якої доказової інформації вони є, суд не має ex officio обов’язку дослідити цей матеріал на предмет виявлення будь-якої інформації, яка може стосуватись справи.
ГПК України не передбачає такого порядку подання суду доказів, як "очікування відповіді на запити сторони" – усі необхідні докази на підтвердження своїх вимог заявник-позивач має мати на час складення і подання до суду заяви з вимогами.
Суд не спростовує обставини укладення договору в електронній формі та його існування в натурі у сторін (таку можливість суд допускає та не спростовує можливість його укладення у такий спосіб), а вказує на те, що суду у справу не надано належного доказу у належній формі, отже обставина його укладення не доведена суду. В ухвалі чітко розписано, у який спосіб має бути поданий у справу доказ. Заявник цієї ухвали суду не виконує, а наполягає на тому, що оскільки такий загальний порядок передбачено законом, то виключно з цих підстав суд має визнати конкретну неналежну копію доказом.
План реструктуризації свідчить про те, що боржник не має наміру розраховуватись з кредиторами, що теж є елементом недобросовісності.
Керуючись ст.ст.113,115,119 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.234, 235 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
Ухвала суду набрала законної сили 06.03.2024. Ухвала суду може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено і підписано 22.03.2024.
Направити цю ухвалу електронною поштою боржнику (vmazurenko636@gmail.com), арбітражному керуючому Солов'ю Ю.А. (3084712134@mail.gov.ua).
Суддя Ю.А. Хабазня
_03_03.png)
