Ухвала по справі № 01/5026/839/2011 від 20 листопада 2015 року № 5 (визнання недійсним договору)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., при секретарі судового засідання Макарченко Н.П, за участю: особисто – Юдицького О.В., ліквідатора банкрута, представників – Ніколаєва О.В. (від ТОВ «Агро-Колос 05»), Крупного О.Г. (від ПАТ Акціонерного банку «Укргазбанк»), не з’явились – представники від ініціюючого кредитора, ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», ПП «Золотоніська птахофабрика», ТОВ «Агро Інжиніринг», ПП "ЕВРО ВЕТ" (правонаступник ПП «Артбудінвест»), ТОВ «Агрополь Україна», розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду справу за заявою

ініціюючого кредитора    публічного акціонерного товариства

                                             "Дочірній банк Сбербанку Росії"

до боржника                      дочірнього підприємства "Золотоніський комбікормовий завод"

про                                      визнання  банкрутом, –

ВСТАНОВИВ:

Боржником у особі ліквідатора банкрута (далі – заявник) подано заяву від 04.08.2014 №02-01/8328/01-839 (вх.суду №18125/14 від 15.08.2014, а.с.31 т.10) до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополь Україна", про визнання недійсним договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 04.04.2011 №04/04 (далі – Договір-1) та від 03.10.2011 №03/10/11 (далі – Договір-2) .

Згідно з Договорами 1 і 2 боржник надав безвідсоткову поворотну фінансову допомогу на загальну суму 69092,00 грн. на безоплатній основі зі строком повернення 31.12.2015.

Також заявлено вимогу про застосування правових наслідків визнання Договорів 1 і 2 недійсним, а саме про застосування двосторонньої реституції і зобов’язання ТОВ "Агрополь Україна" повернути боржнику отримані на виконання Договору-1 суму 38950 грн. і на виконання Договору-2 суму 30142 грн.

Підставами визнання Договору недійсним заявником вказано ті обставини, що Договір-1 укладено до порушення провадження у справі про банкрутство, Договір-2 укладено після порушення провадження у справі про банкрутство, а кошти по обом Договорам передані у процедурі розпорядження майном боржника без згоди розпорядника майна, у порушення п.13 ст.13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (від 14.05.1992 №2343-XII із змінами, внесеними до 19.01.2013, далі – Закон-2343); що кошти передано у порушення мораторію на задоволення вимог кредиторів і арешту на майно боржника; що виконання Договорів завдає збитків боржнику і що Договори є довгостроковими (понад один рік).

Вимоги обгрунтовано посиланням на ст.25 та ч.10 ст.17, ч.13 ст.13 Закону-2343, а також ст.215, ст.203 Цивільного кодексу України.

До початку розгляду заяви по суті вимог заявником подано заяву від 22.06.2015 (а.с.143 т.12) про додаткові підстави для визнання правочину недійсним, згідно з якою її доповнено новими обставинами про те, що виконання Договору завдає або може завдати збитків кредиторам. Додаткові вимоги обгрунтовано посиланням на ч.11 ст.17, ч.1 ст.25 Закону-2343.

Оскільки відповідно до абзацу сьомого підпункту 3.12 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права, оскільки заяву подано до початку розгляду вимог по суті, суд вважає, що вказана заява підлягає прийняттю і сумісному розгляду з первісною заявою.

У письмових заявах, поясненнях та у судовому засіданні заявник вимоги підтримав і пояснив: що боржник в порушення вимог ст.13 Закону-2343 без згоди арбітражного керуючого-розпорядника майна 03 жовтня 2011 року уклав з ТОВ «Агрополь Україна» Договір-2, однак керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна мав право на укладення угоди про видачу позики; що кошти як за Договором-1 (який укладено до порушення провадження у справі про банкрутство) так і за Договором-2 видані під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та арешту, накладеного ухвалою суду від 18.04.2011; що Договори є довгостроковими (понад один рік) і завдають збитки боржнику, який не має змоги погашати вимоги кредиторів у встановленому Законом-2343 порядку черговості їх задоволення; що відповідно до ст.25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення з підстав, передбачених ч.10 ст.17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника, що відповідно до ч.10 ст.17 Закону про банкрутство  підставами визнання договору недійсним є, зокрема, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику, виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника; що Договори мають бути визнані недійсними також з підстав, передбачених ч.11 ст.17 Закону про банкрутство, оскільки в результаті угод кредиторам завдані збитки; що відповідно до абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України існують підстави для застосування правових наслідків недійсності правочину – двосторонньої реституції у частині повернення коштів, переданих відповідно до цих Договорів; що укладення Договору-2 з окремим кредитором, надало перевагу останньому перед іншими кредиторами (який отримав майно банкрута без дотримання процедури його реалізації установленої Законом-2343); що керівник боржника Лисенко М.І. передав ліквідатору банкрута лише частину документів, яка не підтверджує обставин повернення коштів боржнику; що листом розпорядника майна боржника від 12.05.2011 Лисенко М.І. був попереджений про установлені Законом-2343 обмеження щодо укладення угод; що укладення Договору-2 в майбутньому позбавляє можливості задоволення вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі за рахунок стягнення вимоги та включення стягнутих коштів до ліквідаційної маси.

Представник від ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" заяву боржника і доводи ліквідатора банкрута та його представників підтримав повністю.

Відповідач був неодноразово належним чином повідомлений про час і місце проведення судового засідання з розгляду вимог заявника, однак, участі своїх представників у судове засідання не забезпечив, відзиву до суду не надіслав, причин неявки не повідомив.

Відповідно до статей 75 Господарського процесуального кодексу України суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

При вирішенні поданої на розгляд заяви судом застосовуються положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (від 14.05.1992 №2343-XII із змінами, внесеними до 19.01.2013, далі – Закон-2343)

Заслухавши ліквідатора банкрута, його представників та представників відповідачів, дослідивши наявні у справі докази суд встановив наступне.

Ухвалами суду від 18.04.2011 порушено провадження у справі про банкрутство боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, та процедуру розпорядження майном, накладено арешт на все майно боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Юдицького О.В. Останній листом від 12.05.2011 №2911/01-839-2011 направив повідомлення керівнику боржника про установлені Законом-2343 обмеження.

Згідно з договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 04.04.2011 №04/04 (Договір-1), укладеним до порушення провадження у справі про банкрутство, за платіжними дорученнями від 19.01.2012 №4470 на суму 15.450,00 грн., від 19.01.2012 №4471 на суму 16.100,00 грн., від 28.02.2012 №4478  на суму 7.400,00 грн. відповідач (ТОВ “Агрополь Україна”) після порушення провадження у справі про банкрутство боржника отримав  кошти на загальну суму 38 950,00 грн..

Згідно з договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 03.10.2011 №03/10/11 (Договір-2), укладеним після порушення провадження у справі про банкрутство, за платіжними дорученнями від 28.11.2011 №4456 на суму 12.642,00 грн., від 01.12.2011 №4459 на суму 17.500,00 грн. відповідач (ТОВ “Агрополь Україна”) після порушення провадження у справі про банкрутство боржника отримав  кошти на загальну суму 30142,00 грн.

Загальна сума отриманих коштів складає суму 69092,00 грн. Згідно з пунктами 3.1 Договорів 1 і 2 строк повернення позик 31.12.2015, тобто Договори є довгостроковими (понад один рік).

Вказані обставини підтверджуються вищеназваними Договорами, банківськими виписками про перерахування коштів, а також повідомленням розпорядника майна на адресу Лисенка М.І., письмовими поясненнями заявника.

Досліджуючи підстави для визнання угоди недійсною суд приходить до висновку, що такими підставами є норми передбачені як Законом про банкрутство (для Договору-1), так і норми передбачені цивільним законодавством (для Договорів 1 і 2).

Визначаючи, у якому провадженні має здійснюватись розгляд такої вимоги (у банкрутному провадженні у цій справі чи у окремому позовному провадженні) суд виходить з того, що у межах справи про банкрутство господарський суд розглядає пов'язані спори на спеціальних підставах, які встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (зокрема ч. 11 ст. 17, ч. 8 ст. 18) або на підставах, передбачених цивільним законодавством, але лише ті, які виникають з угод, укладених між боржником та іншими особами при реалізації процедур розпорядження майном, санації боржника чи його ліквідації. (Правові позиції Вищого господарського суду України у постановах від 19.12.2012 у справі №01/5026/1943/2011, від 12.03.2015 у справі №10/2456).

Спір про визнання договору недійсним, з підстав, передбачених цивільним законодавством, підлягає розгляду у межах справи про банкрутство, оскільки пред’явлено з метою повернення відчуженого за цим договором майна до ліквідаційної маси (правові позиції у постанові Вищого господарського суду України від 02.11.2011 у справі №5020-870/2011). Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку до суду із  заявою про визнання недійсним Договорів звернувся боржник у особі його ліквідатора, здійснюючи свої повноваження, передбачені ст. 25 Закону про банкрутство.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України: зміст  правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи установлені обставини справи на відповідність їх чинному законодавству суд приходить до таких висновків

1.1. Договір-2 суперечить актам цивільного законодавства (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України), зокрема Договір укладено після порушення справи про банкрутство на стадії розпорядження майном без погодження з розпорядником майна.

Так, згідно із частиною 13 ст. 13 Закону про банкрутство "керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;

Судом установлено факт, що розпорядник майна боржника, арбітражний керуючий Юдицький О.В. будь-якого дозволу на укладення Договору-2 не давав і офіційних запитів від боржника про намір його відчуження не отримував.

1.2. Договір-2 суперечить актам цивільного законодавства (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України), зокрема Договір укладено та виконано боржником після порушення справи про банкрутство під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і арешту на майно боржника, тобто всупереч ст.12 Закону-2343;

Судом установлено факт, що на час перерахування коштів боржником відповідачу заходи забезпечення вимог кредиторів (арешт на все майно боржника, тобто і арешт на кошти боржника), накладений ухвалою суду від 18.04.2011 не був скасований. Постанову про визнання боржника банкрутом прийнято і скасовано арешт на майно боржника (накладений ухвалою суду від 18.04.2011) лише 24.07.2012.

1.3. Суд вважає доведеними поданими доказами і інші, вказані ліквідатором банкрута обставини, зокрема:

договір не виконано (оскільки факт неповернення коштів є очевидним);

виконання договору завдає збитків кредиторам (оскільки розмір шкоди складає 30142 грн., дії з укладення Договору-2 є неправомірними з огляду на порушення п.13 ст.13 Закону-2343, шкода є причинним наслідком винних дій відповідача);

Однак, вказані обставини не можуть бути підставою для визнання Договору-2 недійсним у межах провадження у цій справі про банкрутство:

оскільки для застосування у сукупності абз.12 ч.1 ст.25 і абзаців 2 і 4 ч.10 ст.17 Закону-2343 не доведено обставину "укладення договору до порушення провадження у справі про банкрутство";

оскільки для застосування у сукупності абз.12 ч.1 ст.25 і абз.2 ч.11 ст.17 Закону-2343 не доведено обставину "укладення угоди боржником із заінтересованими особами";

2.1.Відповідно до абз.12 ч.1 ст.25 Закону-2343 "ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника".

Відповідно до ч.10.ст.17 Закону про банкрутство "керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника."

Відповідно до абз.4 п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.1011 №18 "підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу"

Отже на думку суду,

а) "керуючий санацією" не є обставиною (оскільки це є особа), "право відмовитися" не є обставиною (оскільки це є право), а підставами (тобто фактами), передбаченими ч.10 ст.17 Закону про банкрутство, є наступні обставини:

"договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника";

б) тобто, якщо керуючому санацією Законом про банкрутство (абз.1 ч.10 ст.17) в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію з вищевказаних підстав надано право відмовитися від договорів, то ліквідатору банкрута Законом про банкрутство (абз.12 ч.1 ст.25) без обмеження строку прийняття рішення про ліквідацію з цих же підстав надано право подавати до господарського суду заяви про визнання договорів недійсними.

Застосовуючи норми ч.10 ст.17, ч.11 ст.17, ч.1 ст.25 Закону про банкрутство Верховний Суд України та Вищий господарський суд України у своїх постановах вказав на таке:

2.2. Згідно з постановою Верховного Суду України від 20 червня 2006 року у справі №10/176:

"частиною 10 ст. 17 Закону про банкрутство передбачено, що керуючий санацією має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково. Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний договір виконано сторонами. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ліквідатора правових підстав для звернення до господарського суду з заявою про визнання недійсною угоди боржника з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство. Разом із тим суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що норми ч.11 ст.17 Закону про банкрутство, посилання на які, як на підставу для визнання оспорюваного договору недійсним, зроблено у заяві ліквідатора ТОВ "Забудівник", є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією."

Отже, на думку суду, у цій постанові висновки Верховного Суду України слід тлумачити таким чином:

а) у ліквідатора (з огляду на абз.12 ч.1 ст.25 Закону про банкрутство) немає правових підстав для звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсною угоди боржника з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, якщо договір виконано сторонами;

б) норми ч.11 ст.17 Закону про банкрутство, є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією;

в) ліквідатор у ліквідаційній процедурі не може посилатися на ч.11 ст.17 Закону про банкрутство, як на підставу для визнання оспорюваного договору недійсним.

2.3.Відповідно до постанови Верховного Суду України від 13.05.2008:

"касаційний суд не звернув уваги, що спірний договір, укладений до порушення провадження у справі, покупцем виконаний, що підтверджується рахунком-фактурою боржника. Висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав визнання спірного договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки недійсним за п. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є обгрунтованим і законним. Застосування апеляційним судом п. 11 ст. 17 Закону касаційним судом правильно визнано помилковим, оскільки наведена норма є спеціальною і застосовується виключно на стадії санації боржника.

Отже, на думку суду, у цій постанові висновки Верховного Суду України слід тлумачити аналогічно до 2.2-а, 2.2-б:

а) правові підстави для визнання недійсним договору на підставі ч.10 ст. 17 Закону про банкрутство, укладеного до порушення провадження у справі і виконаного покупцем, відсутні;

б) визнання недійсним договору, укладеного до порушення провадження у справі і виконаного покупцем, на підставі ч.11 ст.17 Закону про банкрутство, є помилковим;

в) норми ч.11 ст.17 Закону про банкрутство, є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації боржника.

2.4. У постанові від 19 листопада 2014 року у справі №14/5026/1311/2012 Вищий господарський суд України вказав таке:

"Так, за приписами ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство укладена боржником угода  може бути визнана недійсною відповідно до цивільного законодавства. Поряд з цим, касаційний суд звертає увагу, що ліквідатор боржника лише в касаційній скарзі визначив підстави, з посиланням саме на норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу. При цьому ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції вказані правові підстави ним не вказувались та були відсутні посилання на наведені норми… Щодо перевірки законності відчуження майна Товариства (автотранспортного засобу) до порушення справи про банкрутство  останнього, колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, з урахуванням норм ч. 11 ст. 17 вказаного закону ліквідатор має право оспорювати такі угоди, але лише на підставах, визначених нормами ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство. Однак, як правильно встановив апеляційний суд, ліквідатором Товариства не було вказано жодної із передбачених  ч. 11 ст. 17 цього закону спеціальних підстав саме для  визнання недійсною (а не відмови від виконання) укладеної боржником угоди з відчуження майна Боржника. Також слід погодитись з апеляційним судом стосовно того, що наведені ліквідатором як підстави для недійсності спірної угоди, визначені в ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, є підставами під час провадження у справі про банкрутство для відмови від виконання угоди боржника."

Переглядаючи вищевказану постанову суду касаційної інстанції і залишаючи її в силі у постанові від 08.04.2015 у справі №14/5026/1311/2012 Верховний Суд України зазначає:

"ч.10  ст.17 Закону про банкрутство не передбачено підстав для визнання недійсними угод, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство. Підстави для визнання угод боржника недійсними наведено у ч.11  ст.17 Закону про банкрутство, але вимоги про застосування судом цієї норми не були заявлені ліквідатором. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання ліквідатора на положення ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство не можуть бути підставами для визнання недійсною спірної угоди при провадженні справи про банкрутство, оскільки предметом регулювання цієї норми є підстави для відмови від виконання договорів боржника".

Отже, на думку суду, та якщо виходити з того, що первісні висновки Верховного Суду України (вищевказані п. 2.2 і 2.3 ) не суперечать останнім висновкам (вищевказаний п. 2.5), то у цій останній постанові висновки Верховного Суду України мають тлумачитись таким чином:

а) окремо ч.10 ст.17 Закону про банкрутство не передбачено підстав для визнання недійсними угод. Однак, визначені в ній підстави для керуючого санацією відмовитися від договорів боржника, в силу абз.12 ч.1 ст.25 Закону про банкрутство стають підставами для ліквідатора банкрута подавати до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;

б) підстави для визнання угод боржника недійсними наведено у ч. 11  ст. 17 Закону про банкрутство, але вимоги про застосування судом цієї норми не були заявлені ліквідатором. Однак, якби ліквідатор і заявив таку вимогу на підставі ч.11 ст.17 Закону про банкрутство, то ці норми є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією;

в) окремо (без застосування у сукупності із абз.12 ч.1 ст.25 Закону про банкрутство) положення ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство не можуть бути підставами для визнання недійсною спірної угоди при провадженні справи про банкрутство, оскільки предметом регулювання цієї норми є підстави для відмови від виконання договорів боржника.

Інше тлумачення останніх висновків (п.2.4) веде до прямого протиріччя із абз.12 ч.1 ст.25 Закону про банкрутство і первісними висновками (п.2.2 і 2.3).

2.5.Вищий господарський суд України у постанові від 12.03.2015 у справі №10/2456 та інших зазначив, "що у межах справи про банкрутство господарський суд розглядає пов'язані спори на спеціальних підставах, які встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (зокрема ч. 11 ст. 17, ч. 8 ст. 18) або на підставах, передбачених цивільним законодавством, але лише ті, які виникають з угод, укладених між боржником та іншими особами при реалізації процедур розпорядження майном, санації боржника чи його ліквідації".

З огляду на норми абз.12 ч.1 ст.25 і ч.10 ст.17 Закону про банкрутство у їх нерозривній сукупності та вищевказані висновки Верховного Суду України, суд вважає, що:

а) право ліквідатора (абз.12 ч.1 ст.25) і підстави (ч.10 ст.17) саме у своїй нерозривній сукупності є спеціальними підставами, передбаченими Законом про банкрутство, на яких у межах справи про банкрутство господарський суд розглядає пов'язані з нею спори про визнання угод боржника недійсними.

2.6.Аналізуючи установлені обставини справи на відповідність їх чинному законодавству суд приходить до таких висновків.

2.6.1. Договір-1 містить осбставини, передбачені ч.10 ст.17 Закону-2343, а саме: а) укладено до порушення провадження у справі про банкрутство, б) не виконано повністю (гроші не повернено), в) виконання договору завдає збитків боржнику (розмір шкоди складає 38950 грн., дії з передачі коштів є неправомірними з огляду на порушення ст.12 Закону-2343 стосовно наявних мораторію та арешту на майно, шкода є причинним наслідком винних дій відповідача); договір є довгостроковим (понад один рік); виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника (відсутність коштів не дає можливості їх розподілу у порядку визначеному ст.31 Закону-2343).

2. Дії, вчинені боржником на виконання договіру-2 суперечить актам цивільного законодавства (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України), зокрема Договір укладено до порушення справи про банкрутство, однак, виконання його здійснено під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та арешту на майно боржника, тобто всупереч ст.12 Закону-2343;

Судом установлено факт, що на час перерахування коштів боржником відповідачу заходи забезпечення вимог кредиторів (арешт на все майно боржника, тобто і арешт на кошти боржника), накладений ухвалою суду від 18.04.2011 не був скасований. Постанову про визнання боржника банкрутом і арешт на майно боржника скасовано ухвалою постановою суду від 24.07.2012

Відповідно до пунктів 5, 7 і 11 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9: відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Судам слід враховувати, що в разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, вартість майна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК).

Боржником заявлено вимогу застосувати правові наслідки визнання недійсним Договору і зобов’язати відповідача повернути боржнику отримані на виконання Договору-1 суму 38950 грн. і на виконання Договору-2 суму 30142 грн. Вказана вимога підлягає задоволенню, а отримані відповідачем кошти підлягають стягненню.

Оскільки боржник на виконання Договорів 1 і 2 нічого не отримав, то й не має зобов’язань перед відповідачем. 

У зв’язку із задоволенням вимог судові витрати у розмірі 1218 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь боржника.

Керуючись ст.ст. 4-1, 49, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1.Визнати недійсним договір від 04.04.2011 №04/04, укладений між дочірнім підприємством «Золотоніський комбікормовий завод» та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрополь Україна", про про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на суму 38950,00 грн.

2.Визнати недійсним договір від 03.10.2011 №03/10/11, укладений між дочірнім підприємством «Золотоніський комбікормовий завод» та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрополь Україна", про про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на суму 30142,00 грн.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополь Україна" (м. Черкаси, вул. Козацька, б.7, кв.439, ідентифікаційний код 37067537) на користь дочірнього підприємства "Золотоніський комбікормовий завод (Черкаська область, м.Золотоноша, вул.Обухова, 66-Б, ідентифікаційний код 35002242) 38950,00 грн., сплачених згідно з договором від 04.04.2011 №04/04.

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополь Україна" (м. Черкаси, вул. Козацька, б.7, кв.439, ідентифікаційний код 37067537) на користь дочірнього підприємства "Золотоніський комбікормовий завод (Черкаська область, м.Золотоноша, вул.Обухова, 66-Б, ідентифікаційний код 35002242) 30142,00 грн., сплачених згідно з договором від 03.10.2011 №03/10/11.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополь Україна" (м. Черкаси, вул. Козацька, б.7, кв.439, ідентифікаційний код 37067537) на користь дочірнього підприємства "Золотоніський комбікормовий завод (Черкаська область, м.Золотоноша, вул.Обухова, 66-Б, ідентифікаційний код 35002242) 1218 грн. судового збору.

Направити дану ухвалу боржнику у особі ліквідатора банкрута (2 прим), членам комітету кредиторів (3), ПП «Золотоніська птахофабрика», а також рекомендованим листом: ТОВ "Агро-Колос 05"; ТОВ "Агро Інжинірінг", СТОВ імені Устименка; ТОВ "Агрополь Україна"; ПП "ЕВРО-ВЕТ" (як правонаступнику ПП "Артбудінвест" ).

Повний текст судового рішення складено 23.11.2015.

Строк пред’явлення ухвали до виконання відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” один рік. Ухвала набрала законної сили 20.11.2015. Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

С у д д я                                                                                     Хабазня Ю.А.