flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Ухвала по справі № 10-01/3634 від 27 січня 2015 року (відмова в задоволенні заяви про збільшення поточних вимог до боржника)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 УХВАЛА

27 січня 2015 року

Справа № 10-01/3634

 

    вх. № 27487/14 від 08.12.2014

Господарський суд у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., при секретарі судового засідання Яцен Ю.Ф., за участю: особистоарбітражного керуючого Постоленка В.О. (ліквідатор банкрута), не з’явились – представники від Христинівської об’єднаної державної податкової інспекції, ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Дім шпалер», ТОВ «Кредо», розглядає у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду заяву

заявника   Христинівської об’єднаної державної податкової інспекції

про             визнання поточних вимог

у справі за заявою

ініціюючого кредитора      товариства з обмеженою відповідальністю

                                                        «Торгмаксима»

до боржника                                  сільськогосподарського товариства з обмеженою

                                                        відповідальністю «Машинно-тракторна станція

                                                        «Поляна»

про                                         визнання банкрутом, –

ВСТАНОВИВ:

Христинівською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області подано заяву від 04.12.2014 №3511/23-24-10-037 про збільшення поточних вимог до боржника на суму 261092,71 грн., з них 3230,00 – штрафна санкції.

Заява про збільшення поточних вимог мотивована тим,

що боржник протягом 2009-2012 років подавав до податкового органу податкову звітність (податкові  декларації з податку на додану вартість) з нарахуванням податкових зобов’язань на загальну суму 697786,00 грн.,

що протягом 2010-2012 років боржником сплачено до бюджету 257862,71 грн.,

що протягом 2013 року та січня-листопада 2014 року боржником не задекларовано податкових зобов’язань з ПДВ і сплата боргу не здійснювалася,

що рішенням заявника (податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 №0003900) до боржника застосовано штраф за несплату в установлений строк грошового зобов’язання (податку на додану вартість) у розмірі 3230,00 грн.

Ліквідатор банкрута у направленому суду відзиві та у судовому засіданні проти вимог заявника заперечив, просив у задоволенні вимог заявника відмовити повністю і пояснив,

що заявлена сума вимог утворилася у період 2009-2012 років після визнання  судом постановою від 27.04.2009 боржника банкрутом та відкриття процедури його ліквідації,

що згідно із ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки,

що виходячи зі строків позовної давності, більша частина із заявлених поточних кредиторських вимог заявлена після закінчення трирічного строку,

що штрафні санкції у сумі 3230,00 грн. нараховані банкруту за період з березня 2013 року по вересень 2014 року у період дії мораторію,

що згідно з правовою позицією Вищого господарського суд України, викладеною у постанові від 03.12.2003 у справі №17/124, яка залишена без змін постановою Верховного суду України від 06.04.2001, (направлених листом ВГСУ від 05.02.2010 №05-06/520/78 Державній податковій адміністрації України для відома) відповідно до ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (від 14.05.1992 №2343-XII із змінами, останні з яких внесені Законом України від 02.10.2012 №5405-VI /тобто в редакції, чинній до 19.01.2013/, далі – Закон-1992), у зв’язку з визнанням боржника банкрутом, у такої особи виникає особливий статус, який є значно відмінним від статусу боржника. Виходячи з аналізу положень ст.ст. 23,25,30,31 Закону-1992, у ліквідаційній процедурі нові зобов’язання у банкрута у особі його органу управління  - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених вказаним Законом, що такими випадками є зобов’язання з оплати комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч.9 ст.30 Закону-1992);

що законодавством прямо не визначено сплату суми ПДВ у якості витрат, пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (пп. «г» п.1 ч.1 ст.31 Закону-1992),

що у ліквідаційній процедурі у банкрута не з’являється ніяких додаткових податкових зобов’язань, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до  статей 14,23 Закону-1992,

що згідно з п.1 ст.23 Закону-1992 з дня прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Учасники провадження у справі про банкрутство боржника були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, однак представники заявника (Христинівської об’єднаної державної податкової інспекції), членів комітету кредиторів (ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Дім шпалер», ТОВ «Кредо») у судове засідання не з’явились і про причини неявки не повідомили.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

При вирішенні поданої на розгляд заяви судом засовуються положення Закону-1992.

 

Заслухавши  представників учасників провадження у справі про банкрутство боржника та дослідивши наявні у справі докази суд встанови внаступне

Ухвалою суду від 12.07.2006 порушено провадження у справі про банкрутство боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Білана В.В., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Після публікації у газеті «Голос України» від 17.08.2006 оголошення про порушення справи про банкрутство, відповідно до ст.14 Закону-1992, судом розглянуто вимоги, які надійшли від конкурсних кредиторів та ухвалою суду від 12.03.2009 затверджено реєстр їх вимог.

Постановою суду від 27.04.2009 боржника визнано банкрутом.

Ухвалою суду від 07.09.2009 державну податкову інспекцію у Монастирищенському районі, правонаступником якого є заявник, визнано поточним кредитором на суму 887493,00 грн.

Боржник протягом 2009-2012 років подав до податкового органу податкову звітність (податкові  декларації з податку на додану вартість) з нарахуванням податкових зобов’язань на загальну суму 697786,00 грн. Заявник вказує про сплату боржником протягом 2010-2012 років до бюджету 257862,71 грн. Після заміни ліквідатора банкрута у справі, протягом 2013 року та січня-листопада 2014 року боржником не було задекларовано податкових зобов’язань з ПДВ, сплата боргу не здійснювалася. Рішенням заявника (податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 №0003900) до боржника застосовано штраф за несплату в установлений строк грошового зобов’язання (податку на додану вартість) у розмірі 3230,00 грн.

Таким чином, сума не заявлених вимог є сумою з податку, який нараховано під час здійснення ліквідаційної процедури після визнання боржника банкрутом (27.04.2009), та штрафною санкцією, яку накладено під час дії мораторію. 

Суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають визнанню,

оскільки у зв'язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який значно відмінний від статусу боржника,

оскільки згідно із ст.23 Закону-1992 з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), вважається таким, що настав, припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута, у банкрута припиняється підприємницька діяльність та припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута,

оскільки відповідно до ст. 25 Закону-1992 ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, визначені у ч.1 вказаної статті, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом, що таким чином правосуб'єктність ліквідатора визначена у вказаному Законі та він позбавлений права здійснювати повноваження, які не передбачені цим Законом та виходять за межі його компетенції (нараховувати податки),

оскільки у ліквідаційній процедурі нові зобов’язання у банкрута  (у особі його органу управління – ліквідатора /ліквідаційної комісії/) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених Законом-1992,

оскільки такими випадками є зобов'язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 9 ст. 30 Закону-1992), що податкові зобов'язання, які виникають в ліквідаційній процедурі, мають бути обумовлені саме в Законі-1992, у зв'язку з чим на ліквідатора покладається відповідний обов'язок їх сплатити,

оскільки законодавством прямо не визначено сплату суми податку на додану вартість як витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури (ст.31 Закону-1992, яка розкриває склад витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (пп. «г» п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону-1992).

Крім цього, згідно із абз.2 ч.4 ст.12 Закону-1992 протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

Тобто наведені норми встановлюють загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 01.10.2013 у справі №28/5005/3240/2012 і, відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов’язковою у застосуванні судом.

Керуючись ст.86 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23, 31 Закону-1992, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Христинівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 04.12.2014 №3511/23-24-10-037 про збільшення поточних вимог до боржника на суму 261092,71 грн. відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 30.01.2015.

Направити дану ухвалу рекомендованим листом ліквідатору банкрута, заявнику, членам комітету кредиторів (3).

С у д д я                                                                      Хабазня Ю.А.