flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Ухвала по справі № 925/1874/13 від 28 травня 2015 року (визнання кредитором)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 УХВАЛА

28 травня 2015 року

Справа № 925/1874/13

 

Господарський суд у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., при секретарі судового засідання Соколишиній І.А., за участю: представників за довіреностями – Школьної І.П., Юрченко Т.Л. (від боржника), Татаринова О.С. (від товариства з обмеженою відповідальністю "СтройСфера"), Баранова В.С. (від публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"), Грушевого (від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Черкаси у приміщенні суду

ініціюючого кредитора      публічного акціонерного товариства

                                      “Укрсоцбанк”

до боржника                        приватного підприємства “Бізнес Гранд”

про                                         визнання  банкрутом, –

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 12.12.2013 порушено провадження у справі про банкрутство боржника, приватного підприємства "Бізнес-Гранд" (м.Черкаси, вул.Богдана Хмельницького, 55, код ЄДРПОУ 22797750), введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Гусака Ю.М., про що в газеті "Голос України" №248 від 27.12.2013 опубліковано оголошення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014  ухвалу суду від 29.08.2014, якою затверджено реєстр вимог кредиторів, в частині вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлідербуд" на суму 64512955,65 скасовано із прийняттям в цій частині нового рішення про визнання вимог останнього на суму 56694483,43 грн. в четверту чергу.

Постановою Вищого господарського суду від 03.02.2015 ухвалу суду від 29.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 в частині визнання вимог кредиторів Холодного Олега Віталійовича та товариства з обмеженою відповідальністю "Стройсфера" скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Скасовуючи попередні судові рішення суду першої і апеляційної інстанції Вищий господарський суд України у постанові від 03.02.2015 зокрема вказав:

що при розгляді вимоги фізичної особи Холодного О.В. судами не взято до уваги норм ст.1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у новій редакції згідно із Законом України від 22.12.2011 №4212-VI, чинній з 19.01.2013, далі – Закон-2013), ст.87.7   Податкового кодексу України, та не встановлено наявність чи відсутність цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, підстави виникнення грошового зобов'язання, в розумінні ст.1 Закону-2013

що при розгляді вимоги фізичної особи ТОВ "Строй судами не взято до уваги обставини перебування об'єкту оренди під обтяженням, відсутності згоди іпотекодержателя на укладення договору оренди від 03.10.2008 №3-10/08Г, наявності рішень господарського суду Черкаської області від 19.11.2009 у справах №05/2836 та №05/2837 (та застосування вимоги ч.3 ст.35 ГПК України);

та дано вказівку при новому розгляді грошових вимог фізичної особи Холодного О.В. і ТОВ "Стройсфера" врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати оцінку доказам, які мають юридичне значення для розгляду заяв; правильно застосувати норми права, які регулюють спірні відносини,  розглянути заяви кредиторів відповідно до вимог  закону. Відповідно до ст.111-12 вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи; постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

У засіданні оголошувалась перерва з 15.05.2015, про що учасники засідання були повідомлені під розписку.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

При вирішенні поданої на розгляд заяви судом застосовуються положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в новій редакції, чинній з 19.01.2013 та з наступними змінами, далі – Закон-2013).

 

Заслухавши представників учасників провадження у справі про банкрутство боржника та дослідивши наявні у справі докази суд встановив наступне.

Фізичною особою Холодним О.В. подано заяву (вх. суду №2195/14 від 28.01.2014) з вимогами до боржника на суму 1108751,09 грн. Вимоги обґрунтовані тими обставинами, що перебуваючи на посаді генерального директора ПП "Бізнес Гранд" (боржника) Холодним О.В. в період з 2009 по 2013 років для оплати депозитарних послуг, телекомунікаційних послуг, витрат зі сплати податку на прибуток та земельного податку, оренди землі, банківських послуг та іншими зобов’язаннями боржника, були використані власні кошти. Використання цих коштів здійснено на підставі рішення засновника боржника Бородая А.Д. від 10.12.2009 №101209, яке останнім прийнято у зв’язку з накладенням арешту на кошти на рахунках боржника (а.с. 155-218 т. 2, а.с. 1-250 т. 3, а.с. 1-22, т.4).

Заявник був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з’явився. Його представник у судових засіданнях 26.03.2015 та 02.04.2015 вимоги підтримав з підстав, викладених у письмових поясненнях від 17.03.2015 (вх.суду №6348/15 від 17.03.2015) та від 02.04.2015 (вх.суду №8088/15 від 02.04.2015), від 01.04.2015 (вх.суду №8237/15 від 03.04.2015), від 14.05.2015 (вх.суду №11584/15 від 15.05.2015), і пояснив:

що заявник, Холодний О.В. є генеральним директором ПП "Бізнес-Гранд", діє на підставі трудового контракту та згідно з положеннями Статуту, є уповноваженим представником підприємства, відповідальним за його податковий та бухгалтерський облік, представляє інтереси останнього в контролюючому органі чи в суді та може здійснювати свою діяльність в інтересах  підприємства без відповідного доручення, зокрема, відповідно до ч.1 ст.1158 ЦК України має право без доручення вчинити дії, спрямовані на попередження, усунення або зменшення негативних наслідків у разі їх загрози для боржника;

що відповідно до стандартів бухгалтерського обліку та п.п.170.9.2 Податкового кодексу у разі придбання працівником підприємства товарів для потреб підприємства або використання коштів (у тому числі власних), ним, у визначений законодавством термін в бухгалтерську службу надається звіт форми затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 05.12.2012 №1276 "Про затвердження форми звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та Порядку його складання" разом із документами, які підтверджують використання таких коштів;

що Холодним О.В., як працівником підприємства, вчинено дії в майнових інтересах підприємства (призначення платежу по сплаті податків мало вигляд: "(назва податку) ПП "Бізнес-Гранд" через Холодного О.В." із безпосереднім зарахуванням коштів на особистий рахунок останнього – отже, будь-яка уступка грошового зобов’язання відсутня,

що авансові звіти були предметом податкової перевірки, проведеної в рамках провадження у справі про банкрутство боржника і порушень щодо них не виявлено,

що відповідно до ч.1 ст.1160 Цивільного кодексу України заявник має право вимагати відшкодування витрат на вказану суму;

що аналогічна правова позиція викладена в листі Міністерства доходів і зборів України від 01.10.2013 №4878/Т/99-99-17-02-01-14 "Щодо відшкодування витрат, понесених працівником  при придбанні товарів для підприємства";

що заборгованість боржника перед працівником Холодним О.В. на суму 1108751,09 грн.  відображена в його бухгалтерському обліку по рахунку 372 і має бути  відшкодована останнім на вказану суму.

що відповідно до ст.110, п.19.1 ст.16, п.35.2 ст.35, п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України заявник, як посадова особа підприємства, є представником платника податків – ПП "Бізнес-Гранд", уповноваженим здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, в тому числі податків та зборів у готівковій формі;

що Холодний О.В., будучи приватним підприємцем, скористався правом вільного розпорядження прибутком від підприємницької діяльності і на виконання рішення засновника ПП "Бізнес-Гранд" Бородая А.Д. №101209 від 10.12.2009, використав власні кошти і забезпечив безперебійну господарську діяльність підприємства.

У судових засіданнях боржник з доводами заявника Холодного О.В., викладеними ним у письмових поясненнях та його представником у судових засіданнях погодився, вимоги заявника визнав повністю.

Розпорядник майна боржника, арбітражний керуючий Гусак Ю.М. вимоги заявника не визнав посилаючись на постанову суду касаційної інстанції.

Представник кредитора ПАТ "Укрсоцбанк" проти визнання вимог заявника заперечив, з тих підстав, що у наданих останнім платіжних документах платником вказано саме юридичну особу боржника із зазначенням, що оплата здійснюється через Холодного О.В., але у справі відсутні цивільно-правові договори між заявником та боржником, з яких би вбачається наявність заборгованості.

Досліджуючи згідно з вказівками суду касаційної інстанції наявність чи відсутність цивільно-правових відносин між кредитором (Холодним О.В.) і боржником, підстав виникнення грошового зобов'язання, в розумінні ст.1 Закону-2013, суд неодноразово витребував відповідні докази від заявника, на що ним додатково було надано документи, підтверджуючі прибуток Холодного О.В від підприємницької діяльності та його витрати по підтримці господарської діяльності боржника (т.8 а.с.187-202, т.9 а.с.156-169) та виникнення трудових відносин між заявником і боржником (а.с.203-206 т.8).

Заслухавши представників учасників провадження у справі про банкрутство боржника та дослідивши наявні у справі докази суд вважає, що вимога Холодного О.В. на суму 1108751,09 грн. не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 87.7 статті 87 Податкового кодексу України (далі – ПК України) забороняється будь-яка уступка грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов'язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено цим Кодексом.

Згідно з пунктом 170.9.1. статті 87 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом; б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Суд вважає, що керівник підприємства не підпадає під ознаки податкового агента, визначені пунктом 14.1.180 статті 14 ПК України.

Таким чином, згідно з чинним законодавством авансовий звіт оформляється лише у двох випадках: відрядження працівника і виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт (суд підкреслює на словосполученні "за рахунок особи").

Отже, законодавством не передбачено можливості: 1) сплати працівником (керівником) власних коштів за боржника (зокрема податків і зборів) 2) вчинення такої дії на постійній основі (протягом чотирьох років) 3) установлення такого права (чи обов’язку) наказом власника боржника. Такий наказ є незаконним. Юридична особа (а власник у даному випадку діє як вищий орган управління юридичною особою) може діяти лише у спосіб, передбачений законом. Кошти, які Холодний О.В. сплатив до бюджету, є безпідставно сплаченими від імені боржника (оскільки це не гроші боржника, оскільки у нього була відсутня законна підстава для їх сплати – норма закону чи договір, який відповідав би закону), тому своє право вимоги на сплачені кошти Холодний О.В. може доводити лише за позовами до тих осіб, які також без будь-яких правових підстав прийняли ці кошти від Холодного О.В. Доводи, що податковий орган при перевірці не виявив у цьому порушення з вищеприведених мотивів судом відхиляються, як і посилання на те, що Міндоходів України надає інші роз’яснення з цього приводу.

Виконання ж роботи працівником (керівником) без отримання заробітної плати на протязі 2009-2013 років (чи й навіть повна передача своєї заробітної плати у сплату боргів боржника), а навпаки утримання боржника за рахунок власних коштів, суперечить як суті трудового договору, поняття якого визначено у ч.1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, так і очевидно неймовірним.

Доводи представників боржника та Холодного О.В. про те, що останній, як керівник боржника є його податковим агентом суд відхиляє оскільки, відповідно до установчих документів керівник підприємства без довіреності представляє його, тобто є представником у розумінні ст. 19 ПК України, але не ст.18 ПК України. Крім того, відповідно до ст.18 ПК України, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Тобто податковий агент не лише перераховує податки, а перед цим утримує їх з платника податків і в будь-якому випадку сплачує не свої власні кошти, а кошти платника податків.

Із наданих суду документів вбачається, що усі оплати і витрати оформлені "звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт". Тобто документи засвідчують факт використання Холодним О.В. отриманих від боржника коштів. Ці документи не засвідчують факт використання власних коштів. Доказами того, що Холодний О.В. використовував для цих витрат власні кошти заявник вказує наказ засновника та примітку у кожному платіжному документі про сплату коштів боржником через Холодного О.В.. Однак, у разі отримання коштів від боржника під звіт і їх використання з послідуючим звітуванням про факт їх використання саме така тпримітка і мала б бути. Суд не визнає приписку у платіжних документах "через Холодного О.В." доказом того, що ці кошти були належні саме Холодному О.В., а не боржнику – немає жодного доказу того, що Холодний О.В. передав ці гроші боржнику, а тоді отримав їх під звіт і використав на оплату. Також немає жодного доказу того, що Холодний О.В. мав ці гроші у своїй власності. Усі платіжні документи засвідчують факт сплати коштів боржником.

Також у своїх поясненнях заявник посилається на ст.1160 Цивільного кодексу України , згідно з якою "особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат."

Пояснення щодо необхідності застосування цієї норми суперечать попереднім поясненням про те, що Холодний діяв за дорученням особи як її керівник і як податковий агент. Таке протиріччя є очевидним.

Таким чином, дослідивши наявні і додатково подані докази суд встановив відсутність цивільно-правових відносин між Холодним О.В. і боржником, та встановив відсутність законних підстав виникнення грошового зобов'язання, в розумінні ст.1 Закону-2013. При цьому суд підкреслює на слові "законних" підстав, оскільки "законними" є підстави оформлення згідно з поданими документами лише у двох випадках – на кошти видані під звіт або кошти використані у відрядженні. Ні одного ні другого випадку у даних правовідносинах немає. Заявник намагається довести, що законним є третій випадок – сплата власних коштів за боржника його працівником. Однак, закон якраз такого випадку не передбачає, і більше того прямо зазначає, що податки і збори за боржника ніхто платити не може, а якщо і може, то в іншому порядку і лише його коштами.

 

ТОВ "Стройсфера" подано заяву (вх. суду №1975/14 від 24.01.2014) з вимогами до боржника на суму 13933821,84 грн. Вимоги обґрунтовані невиконанням боржником зобов’язань щодо компенсації за виконані роботи з поліпшення стану орендованого майна за договорами оренди від 02.11.2007 №2-11/07Б, від 03.10.2008 №3-10/08Г (далі – Договори оренди), укладеними між ПП "Бізнес-Гранд" (орендодавець, боржник) та ТОВ "Стройсфера" (орендар, заявник), актах приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (форма 03-2) від 30.07.2009 №1, від 30.09.2009 №2, від 30.09.2009 №3, акті звірки взаєморозрахунків від 31.12.2013 №140.

З урахуванням вказівок постанови суду касаційної інстанції заявником подано пояснення від 16.03.2015 (вх.суду №6347/15 від 17.03.2015) в яких він зазначив, що ініціюючий кредитор, ПАТ "Укрсоцбанк", з моменту порушення провадження у справі про банкрутство боржника (тобто з моменту, коли йому стало відомо про наявність зазначених договорів оренди) з позовними заявами про визнання Договорів оренди недійсними до суду не звертався; що протягом дії Договорів заявник сплатив орендних платежів на суму 982200 грн., комунальних платежів на суму 15061199,96 грн. та здійснив поліпшень у вигляді капітального ремонту на суму 20256830,35 грн., які мають фактичний характер і при огляді та прийнятті майна на баланс ініціюючим кредитором не оскаржувались; що відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, тому у разі визнання Договорів оренди недійсними реституційні витрати становитимуть 36300230,31 грн. і заявник матиме законне право вимоги вказаної суми з боржника.

У судовому засіданні заявник заявлені вимоги підтримав з підстав вказаних у первісній заяві та пояснив, що якщо суд визнає укладені угоди недійсними, то підставою для пред’явлення вимоги слід вважати безпідставне набуття боржником майна заявника

Боржником вимоги заявника визнані в повністю.

Розпорядник майна боржника, арбітражний керуючий Гусак Ю.М., вимоги заявника не визнав.

Представник ініціюючого кредитора вимоги заявника не визнав, з тих підстав, що договір оренди від 03.10.2008 №3-10/08Г між заявником та боржником, є недійсним відповідно до ст.12 Закону України "Про іпотеку", оскільки укладений без згоди іпотекодержателя - ПАТ "Укрсоцбанк"; що вимоги заявника, які ґрунтуються на зобов'язаннях за цим договором, не можуть визнаватися законними, оскільки невиконання боржником своїх зобов'язань за нікчемним правочином не створює жодних юридичних наслідків.

Досліджуючи згідно з вказівками суду касаційної інстанції доводи заявника щодо відсутності згоди іпотекодержателя на укладення Договорів оренди, дотримання вимог ч.3 ст.35 ГПК України, з огляду на рішення господарського суду Черкаської області від 19.11.2009 у справі №05/2836 та у справі №05/2837, ст.12 Закону України "Про іпотеку", суд витребував документи та пояснення від заявника, на що ним було надано докази фактичного виконання робіт по поліпшенню орендованого майна, сплати орендних, комунальних платежів та їх зарахування (т.8 а.с.220-264, т.9 а.с.4-119).

Суд вважає, що акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (форма 03-2) від 30.07.2009 №1, від 30.09.2009 №2, від 30.09.2009 №3 є документами, які засвідчують наявність грошових зобов’язань боржника перед заявником на суму 20256830,35 грн. з таких підстав.

Згідно з рішеннями господарського суду Черкаської області від 19.11.2009 у справах №05/2836 та №05/2837 ці справи розглянуті за участю боржника та ТОВ "Стройсфера". ПАТ "Укрсоцбанк" участі в розгляді цих справ не приймав. Згідно з цими рішеннями суду Договори оренди визнано дійсними з тих підстав, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини)  строком на три роки підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 793 ЦК України), що Договори оренди сторонами укладено строком до 01.11.2018 і ця обставина зобов’язує сторони провести їх нотаріальне посвідчення, що ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договорів оренди є неправомірним і надає позивачу право вимагати визнання Договорів оренди дійсними у судовому порядку згідно із ч.2 ст.220 ЦК України, що у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення Договорів оренди не вимагається, що сторони домовились щодо усіх істотних умов і виконують Договори оренди.

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У справах №05/2836 та №05/2837 особою, щодо якої встановлено обставини є боржник, однак, установленими є обставини "неправомірного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договорів оренди", у зв’язку з чим судом застосовано норму ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України.

У цій же справі про банкрутство недійсність договорів доказується з інших підстав – відповідно до ст.12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. ПАТ "Укрсоцбанк", який є іпотекодержателем орендованого майна згідно з договором 03.10.2008 №3-10/08Г зазначає, що згоди на укладення Договорів оренди не давав, боржник і заявник цієї обставини не спростовують (погоджуються) і доказів на спростування не надали. Тобто факт відсутності згоди є доведеним. У ці справі установлено, що інша обставина – "відсутність згоди іпотекодержателя" робить Договори оренди недійсними з моменту їх укладення відповідно до ст.12 Закону України "Про іпотеку" та ч. 2 ст.215 Цивільного кодексу України (недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом /нікчемний правочин/; у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається).

Тобто обставини, встановлені рішеннями суду у справах №05/2836 та №05/2837, не мають значення для висновку, який дається судом у цій справі виходячи із зовсім іншої обставини, яка не була предметом дослідження у справах №05/2836 та №05/2837.

Тобто в даному випадку недійсність цих угод встановлена законом і встановлена з інших підстав, ніж їх дійсність встановлювалась у судових рішеннях.

Недійсний договір не створює правових наслідків крім тих які пов’язані з його недійсністю. Правовим наслідком, пов’язаним з недійсністю є відповідно до  статті 216 Цивільного кодексу України реституція. За нікчемним правочином сторона має право на подання позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-99цс13 від 18.09.2013 – у разі якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події; положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Суд вважає подану заяву ТОВ "Стройсфера" такою, яка подана відповідно до наданого права у порядку ст.23 Закону-2013. Вимоги виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і саме тому частина з них і погашалася шляхом зарахуванні взаємних зустрічних вимог. Вимоги заявника підтверджуються належними доказами, як про прийняття робіт боржником, так і про фактичне виконання цих робіт (т.8 а.с.220-264, т.9 а.с.4-119) факти виконання робіт і їх вартості ПАТ "Укрсоцбанк" ні доводами ні доказами не спростовані.

Оскільки користування майном повернути не можна, то нарахована орендна плата (і врахована при заліку взаємної заборгованості) поверненню не підлягає. Оскільки поліпшення орендованого майна є невід’ємними і не можуть бути повернені орендарю, то відшкодуванню підлягають витрати, які поніс заявник на виконання цих робіт. Оскільки ним заявлено вимоги на суму 13933821,84 грн., що менша від доведеної, то саме у заявленому розмірі вимоги підлягають визнанню і погашенню у четверту чергу.

Заявником, товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Котнар" (м.Рівне, вул.Князя Володимира,112), подано заяву від 29.09.2014 №29/09-01КТ (вх.суду №21724/15 від 02.10.2014) з вимогою про визнання його кредитором боржника на суму 1014662,16 грн., мотивовану тим,

що 23.05.2008 між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ ТД "Котнар" було укладено договір застави майнових прав №730/024-01К/1, в забезпечення виконання якого заявником передано ПАТ "Укрсоцбанк" майнові права вимоги оплати вартості товару в загальній сумі 9120800 грн. (в тому числі  право вимоги до ПП "Бізнес-Гранд" щодо сплати грошових коштів за отриманий товар на суму 1014662,16 грн.);

що постановою господарського суду Рівненської області від 03.11.2010 ТОВ "ТД "Котнар" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Драгун І.І.; що ухвалою від 28.02.2012 останнього усунуто від виконання обов’язків,  ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Комлика І.С.;

що в ході ліквідаційної процедури ліквідатором банкрута з метою стягнення дебіторської заборгованості на адресу ПП "Бізнес-Гранд"  направлено претензію-вимогу від 30.09.2013 за вих.№30/09-01 та отримано від останнього відповідь від 04.10.2013 вих.№43 про відступлення права вимоги ТОВ "ТД "Котнар" на користь ТОВ "Торговий дім "Котнар Плюс" на підставі договору від 07.04.2010;

що рішенням господарського суду Рівненської області від 16.06.2014 у справі №918/419/14 договір уступки права вимоги від 07.04.2010 було визнано недійсним з моменту його укладення, а постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.07.2014 у цій справі вказане рішення залишено без змін, отже заборгованість боржника перед заявником становить 1014662,16 грн.

На підтвердження заявлених вимог заявником надано наступні документи: договір кредиту за овердрафтом №730/024-01К з додатковими договорами про внесення змін до нього (т.8 а.с.91-103); претензію-вимогу (повторну) від 30.09.2013 №30/09-01; лист-відповідь боржника від 04.10.2013 №43; договір відступлення права вимоги від 07.04.2010; рішення господарського суду Рівненської області від 16.06.2014 у справі №918/419/14; постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2104 у справі №918/419/14 (т.8 а.с.104-114).

У судових засіданнях 17.03.2015, 26.03.2015 представник заявника вимоги підтримав.

Розпорядник майна боржника, арбітражний керуючий Гусак Ю.М. у звіті про результати розгляду вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Котнар" від 26.03.2015 №26-03/15 (вх.суду №7395/15 від 26.03.2015) та у судових засіданнях вказав, що вимоги заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, тому заявник не є конкурсним кредитором, а його вимоги на суму 1014662,16 грн. підлягають погашенню у шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Боржник у письмовому поясненні від 25.03.2015 (вх.суду №7389/15 від 26.03.2015) та його представники у судових засіданнях проти вимог заявника заперечили, з тих підстав,  

що листом від 08.06.2010 №77 ТОВ "ТД "Котнар" повідомив боржника про укладення між ним та ТОВ "Торговий дім "Котнар Плюс" договору від 07.04.2010, згідно з яким право вимоги до боржника по сплаті грошових коштів за отриманий товар на суму 1014662,16 грн., стягнення без обмежень пені, штрафу, інфляційних нарахувань, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами, відшкодування збитків, завданих у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань щодо оплати отриманого товару, перейшло до ТОВ "Торговий дім "Котнар Плюс";

що боржником виконано усі висунуті новим кредитором вимоги, протягом 2011 – 2013 років жодних претензій (як від ТОВ "Торговий дім "Котнар Плюс" так і від заявника) до нього не надходило і станом на момент порушення провадження у справі про банкрутство за даними його бухгалтерського обліку заборгованість перед ТОВ "Торговий дім "Котнар Плюс" не рахується;

що після проведення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства (ревізії) первинні документи щодо господарських операцій на виконання умов вказаних договорів відповідно до ст.315 розділу 4.2 "Бухгалтерський облік та звітність" були передані на утилізацію.

Суд вважає, що вимоги заявника є недоведеними, оскільки  суду не надано документів, які підтверджують грошові вимоги до боржника. Лист боржника  від 04.10.2013 вих.№43 у якому у відповідь на претензію заявника боржник повідомляє про перехід права вимоги до ТОВ "Торговий дім "Котнар плюс" не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує право вимоги до боржника. Вищеназвані рішення суду також не є доказами вимог заявника до боржника з наступних підстав.

16.05.2014 господарський суд Рівненської області у справі №918/419/14 установив обставини, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними, зокрема, ті обставини що "відповідно до п.2.1.2 Договору застави, ТОВ "Торговий дім "Котнар" не має права здійснювати уступку прав на Предмет застави третім особам та повідомляти Боржника про уступку майнових прав до моменту повного виконання зобов’язань за Договором кредиту"

Цим рішенням не установлено факту наявності і передачі документів, передбачених п.2 договору відступлення права вимоги від 07.04.2010, не установлено факту наявності і правомірності вказаної у ньому суми 1014662,16 грн., (тобто не установлено тих обставин, які підлягають встановленню і доказуванню при визнанні вимог кредитора, а саме про наявність документів про грошові вимоги), а тому посилання на нього як на преюдиційне у порядку ст.35 Господарського процесуального кодексу України неналежні.

Таким чином, суд відмовляє у визнанні заявника, товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Котнар" кредитором боржника на суму 1014662,16 грн.

Керуючись ст.86 Господарського процесуального кодексу України, ст.25, 45 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, суд, –

УХВАЛИВ:

1. Визнати кредитором боржника та включити до реєстру кредиторів вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Стройсфера" на суму 13933821,84 грн. , які підлягають погашенню у  четверту чергу.

2. Відмовити повністю у визнанні вимог Холодного О.В. на суму 1108751,09 грн.

3. Відмовити повністю у визнанні вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Котнар" на суму 1014662,16 грн.

Направити дане судове рішення боржнику, арбітражному керуючому Гусаку Ю.М., заявникам (3), ініціюючому кредитору.

Повне судове рішення складено 04.06.2015

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

С у д д я                                                                                              Хабазня Ю.А.