flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Ухвала по справі № 925/534/13 від 10 квітня 2017 року (відмова у прийнятті заяви до розгляду)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА

10 квітня 2017 року                                          Справа № 925/534/13

вх. № 7366/17 від 30.03.2017

Господарський суд Черкаської області у складі судді Хабазні Ю.А., розглянувши заяву

заявника   боржника в особі ліквідатора банкрута

про             стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю

                            "Агрейн Трейдінг" 3912000 грн.

у справі за заявою

ініціюючого кредитора     фізичної особи – підприємця Чупирі Надії

                                            Дмитрівни

до боржника                     товариства з обмеженою відповідальністю “МТС-

                                           2000”

про                                     визнання банкрутом, –

ВСТАНОВИВ:

Боржником у особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Юдицького О.В., подано заяву вх. № 7366/17 від 30.03.2017 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрейн Трейдінг" 3912000 грн.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі №908/4804/14 (3-304гс16) "з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев’ята статті 22 Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п’ята статті 28 Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII). Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів."

Аналізуючи правову позицію Верховного Суду України суд виходить з того, що у справі №908/4804/14 розглядалася вимога про визнання правочину недійсним і ця вимога пред’явлена до боржника. Висновку про те, що у межах справи про банкрутство мають розглядатися усі без виключення спори за участю боржника або мають розглядатися спори за заявами боржника до третіх осіб, які до того ж не є учасниками провадження у справі про банкрутство боржника (що тягне за собою зміну підвідомчості і зміну територіальної підсудності, а також звільнення від сплати судового збору), постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 не містить – під словами "таких спорів" у ній розуміються саме спори про визнання недійсними або спростування "правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство", оскільки інші спори у постанові Верховного Суду України не розглядаються і не аналізуються.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Zand v. Austria” від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.  

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у новій редакції згідно із Законом України від 22.12.2011 №4212-VI, чинній з 19.01.2013) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника.

В даному ж випадку вимогу про стягнення грошей подано боржником до іншої особи, отже така вимога не може розглядатися в межах справи про банкрутство, а має розглядатися шляхом подання окремої позовної заяви за установленою підсудністю.

Керуючись ст.4-1, п.1 ст.62 Господарського процесуального кодексу України, суд 

УХВАЛИВ:

Відмовити у прийнятті для розгляду у межах справи про банкрутство заяви боржника у особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Юдицького О.В., вх. №7366/17 від 30.03.2017 та повернути її разом з доданими до неї документами.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                 Хабазня Ю.А.