flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Огляд ЗМІ: "Для розвитку держави необхідні здорова конкуренція та справедливий суд"

09 лютого 2015, 10:35

Для розвитку держави необхідні здорова конкуренція та справедливий суд

Богдан Львов

В українському суспільстві сьогодні багато говорять про судову реформу. Її справедливо зараховують до пріоритетів. На реформуванні судів наполягають наші європейські партнери. А головне — цього чекають громадяни України. В необхідності реформи судової системи ніхто не сумнівається. Всі розуміють, що суди повинні бути незалежними, а судді — добропорядними і професійними. Але як цього досягти? Що треба змінити в судовій системі, аби вона стала зрозумілою й доступною для громадян, а її рішення були справедливими і виконувалися на сто відсотків?

Про те, як саме потрібно реформувати судову систему, багато говорять і пишуть експерти, юристи, політики та громадські активісти. На запитання "як?" кожен із них дає свою відповідь, і часто ці відповіді діаметрально протилежні. У 2014 р. було розроблено два основних законопроекти, які могли стати базою судової реформи. Перший був анонсований Кабінетом міністрів (ліг в основу законопроекту № 1497), другий — створений Радою з питань судової реформи при президентові України (законопроект № 1656; обидва законопроекти 13.01.2015р. Верховною Радою України прийняті за основу). Кожен із них пропонує свою концепцію реформування. Яка врешті-решт стане законом і буде втілюватися в життя — вирішить Верховна Рада. Наразі ж дискусії про те, що і як треба реформувати, тривають. Вони стосуються різних аспектів роботи судової системи загалом, висвітлити які в одній статті просто неможливо. Тому хочу зупинитися лише на одному з моментів, який, на мій погляд, належить до числа найважливіших.

Ліквідувати не означає реформувати

Так уже склалося, що в нас під реформою найчастіше розуміють ліквідацію або скорочення. У такому підході є свої резони. По-перше, скорочення будь-якої державної структури позитивно сприймає суспільство, по-друге, воно нібито має привести до зменшення бюджетних видатків, і, по-третє, скорочення або ліквідація якоїсь частини системи — це швидкий і показовий крок, який може наочно продемонструвати рішучість реформаторів та їхнє прагнення зробити щось кардинальне тут і тепер.

Важко сказати, якими міркуваннями керувалися автори урядового законопроекту, коли запропонували скасувати спеціалізацію судів, зокрема — ліквідувати господарські суди. Набір аргументів, якими вони обґрунтовують таке рішення, на перший погляд, переконливий: економія бюджету, спрощення системи, більша доступність для простих громадян і так далі й таке інше. 

Але, коли відкинути популізм і спробувати докладно розібратися в цій аргументації, все виявиться не так просто, як нам хочуть подати.

Додаткові видатки замість економії

Прибічники ліквідації господарських судів пропонують об'єднати їх із загальними судами, Вищий господарський суд — об'єднати з Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ, апеляційні ж госпсуди (всього 7 судів) — із відповідними обласними апеляційними судами.

Що ж ми отримаємо в підсумку? Чи багато вдасться на цьому зекономити? Тим більше що загальну чисельність самих суддів автори законопроекту скорочувати не планують, — вона залишиться незмінною. Це й зрозуміло — реформа ж жодним чином не вплине на кількість справ, які надходять до судів. Ці позови все ж таки хтось муситиме розглядати. І, швидше за все, це будуть ті самі люди, які сидітимуть у тих самих або інших приміщеннях.

Господарські суди першої інстанції — їх в Україні сьогодні всього 27 (у тому числі два в Криму) — пропонують об'єднати із загальними місцевими судами, створивши окружні суди з розгляду цивільних і кримінальних справ. Але що може означати таке об'єднання? Цих людей фізично переведуть працювати у приміщення загальних судів? Проте навряд чи там знайдуться для цього зайві площі, — швидше, навпаки, районні суди першої інстанції постійно зіштовхуються з браком приміщень та їх аварійним станом. Тобто нам пропонують у кожній області звільнити приміщення всього лише одного господарського суду і натомість створити проблему у 20 або 30 районних судах, де доведеться ці робочі місця заново створювати. Навряд чи в такій ситуації можна говорити про якусь економію. Другий варіант розвитку подій — лише зміна вивіски на будівлі: "Господарський суд" замінять на "Окружний" разом із передачею на розгляд цим судам кримінальних справ із господарських злочинів. Що також лише ускладнить ситуацію, оскільки розгляд кримінальних справ має свою непросту специфіку.

Коли кілька років тому звільнили кілька десятків суддів військових судів, витрати на їх звільнення або переведення в інші суди значно перевищили витрати на їх утримання. І досі, уже впродовж 4—5 років, держава має заборгованості перед цими суддями із зарплат та інших виплат. А суддів господарських судів, яких пропонується перевести в загальні суди, у рази більше, — отже, і витрати будуть значно вищими. Навіть просто замінити посвідчення судді, зробити нову печатку, новий бланк, нову вивіску — все це коштує грошей, що не може не позначитися на бюджеті.

Хаос і плутанина замість доступності і простоти

Пропонуючи ліквідувати госпсуди, прибічники цієї ідеї кажуть, що завдяки такому крокові система стане більш зрозумілою і доступною для громадян та організацій, які звертаються до суду. Нібито будь-який позов — чи то цивільний, кримінальний, чи господарський — можна буде подати в одному суді. Але все це — тільки на перший погляд. По-перше, господарських судів першої інстанції, як уже було сказано, у країні всього по одному на кожну область. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, котрі можуть подавати до них позови, чудово знають їх місцезнаходження, — нічого не треба шукати й виясняти. 

Переводячи ж суддів із 25 діючих місцевих господарських судів у більш ніж 600 загальних, ми тільки створимо зайву плутанину. Хто знає напевно, кого й куди треба переводити? Як визначити, в якому із 600 районних судів більше потрібен спеціаліст із банкрутства, залізничних перевезень, цінних паперів, а в якому — з корпоративного або патентного та авторського права? За чий рахунок проводитиметься цей експеримент? І через скільки років після такого "реформування" система ввійде в нормальне русло і почне працювати як годиться? Через скільки років позивачі розберуться, у який із 600 районних судів їм тепер треба нести свій господарський позов, а відповідачі — де його очікувати? І як це позначиться на термінах і якості розгляду справ? Таке "реформування", по суті, полягатиме тільки у зміні вивісок і створить масу нових проблем, вирішення яких триватиме роками.

Загрози для економіки

У системі господарських судів справа встигає пройти всі три інстанції (першу, апеляційну й касаційну) за 7–8 місяців. А в загальних судах (у тому числі й через їхню надмірну завантаженість) вона може ходити по інстанціях кілька років. Очевидно, після об'єднання господарських і загальних судів терміни розгляду господарських справ теж подовжаться. Чи думають "реформатори" про те, як це позначиться на економіці, як вплине на бізнес, банківську систему? Чи боржники поспішатимуть повертати кредити, якщо в них з'явиться можливість по 3–4 роки оскаржувати цю справу в суді? Чи виживуть підприємства без оборотних коштів, які вони неминуче втратять через подовшання термінів розгляду господарських справ?

Сьогодні експерти кажуть, що економіка не може чекати навіть 2—3 місяці, її треба реформувати негайно. То як же вона зможе чекати кілька років, доки триватимуть процеси переведення суддів, створення нових структур та владнання інших необхідних формальностей? Крім того, суддям у загальних судах доведеться так чи інакше вникати у специфіку господарських справ, набиратися досвіду, — на це теж потрібен час.

Наведу лише один простий приклад. У нашій практиці був випадок, коли винахідник, чиї авторські права на винахід порушувалися, зареєструвався підприємцем, аби вирішити спір саме в господарському суді. І на це його надихнула не наявність знайомого судді, а ознайомлення із судовою практикою господарських судів, відповідними рекомендаціями (на той час) президії Вищого господарського суду, а також те, що судді районних судів, які не мають спеціальної підготовки, зовсім не розуміли суті його заяв.

А тепер нам пропонують по всій країні ліквідувати систему господарських судів, у якій за багато років було підготовлено спеціалістів із банкрутства, цінних паперів, патентного та авторського прав, корпоративних спорів тощо. При цьому система господарських судів роками вибудовувалася у прив'язці до економіки держави як за предметною (категорії спорів: банкрутство, корпоративні спори, морські й залізничні перевезення), так і за територіальною ознакою (насиченість регіону підприємствами, доступність суду для громадян). Ця система вибудовувалася не тільки впродовж усіх років незалежності України, а й до того, впродовж 70 років існування радянської влади, і навіть раніше, починаючи з XIX ст. (за наявності перерви в 1917—1922 роках). Ці суди мають приміщення, обладнання, людей із великим досвідом роботи. То навіщо ж руйнувати систему, котра ефективно працює, і натомість створювати хаос та плутанину на кілька років наперед? Я впевнений, із реформою це не має нічого спільного.

Чи потрібна судам спеціалізація

Якщо звернутися до світового досвіду, то однозначної відповіді на це запитання ми не знайдемо. Є країни, в яких спеціалізація судів існує. Є й такі, в яких її немає. Одне можна сказати напевно: у тих країнах, де є спеціалізація судів, від неї ніхто не відмовляється. Це якісно інший, вищий рівень здійснення правосуддя. Тому й не знайти у світі прикладу, коли б, витратившись на створення спеціалізованих судів і підготовку суддів, від них потім відмовлялися. 

Те, що саме спеціалізація сприяє якіснішому розглядові різних категорій судових справ, підтверджує і досвід українських судів. Навіть у районних судах, де формально немає поділу на кримінальну та цивільну палати, судді все одно більш-менш чітко поділені на тих, хто спеціалізується на кримінальних справах, і тих, хто на цивільних. У районному суді абсолютно окремо працюють канцелярії з кримінальних, адміністративних і цивільних справ. І якщо ви принесете документи за цивільним позовом у канцелярію з кримінальних справ, у вас їх просто не приймуть. Тобто де-факто існує жорсткий поділ навіть на рівні районного суду першої інстанції.

А вже в будь-якому обласному суді абсолютно автономно функціонують палати з кримінальних і цивільних справ, і ці справи там аж ніяк не перетинаються. Виходить, що в результаті так званого реформування в районних судах просто з'явиться ще одна канцелярія — з господарських справ. Чи спростить це систему, чи стане вона більш зрозумілою й доступною, велике запитання.

Нерівномірне навантаження на суддів

Прихильники ліквідації говорять про відносно невисоке навантаження на суддів господарських судів — лише 3% від усіх справ, які розглядаються в українських судах. Мовляв, ці справи можна безболісно передати в загальні суди і тим самим зменшити витрати бюджету. Але чи так усе просто насправді? Кількість суддів господарських судів становить усього 12% від загальної кількості суддів України. Крім того, розгляд господарських спорів потребує відповідного досвіду та знань в економіці, корпоративному праві тощо. Наприклад, у Британії є обмеження навіть стосовно суми позову, який може розглядати той чи інший суддя, — залежно від його досвіду і кваліфікації. До молодого недосвідченого судді ніколи не потрапить серйозна, резонансна справа або справа з дуже великою сумою позову.

Я глибоко переконаний, що розгляд простої цивільної справи про стягнення аліментів або про стягнення адміністративного штрафу з фізичної особи не можна порівнювати з багатомільйонними господарськими справами з участю юридичних осіб і державних структур. Ступінь відповідальності за ухвалення неправильного рішення в таких справах у багато разів вищий. Як і рівень впливу цих справ на економіку країни. І це теж треба враховувати, коли ми говоримо про навантаження на суддів.

Розробникам судової реформи в Україні, мабуть, годилося б подумати над тим, як слід правильно оцінювати навантаження на суддів, котрі розглядають різні категорії справ. Потрібно обов'язково враховувати низку параметрів: різновид спору, категорію складності, предмет і суму позову, кількість учасників, обсяг матеріалів справи та інші критерії. Саме такий підхід діє в інших країнах. Він дозволяє визначити середній рівень працезатрат на розгляд однієї справи тієї чи іншої категорії, що, своєю чергою, дає змогу обґрунтовано підходити до визначення необхідної кількості суддів як в окремо взятому суді, так і в країні загалом, а також дозволить уникнути поверхових заяв на тему судового навантаження. Тільки тоді ми зможемо об'єктивно оцінити й порівняти рівень завантаження суддів, які працюють над справами різної складності. До того ж судова статистика послідовно свідчить, що якість судових рішень вища в тих судах, у яких судове навантаження середнє або нижче від середнього рівня, а надмірне завантаження суддів перешкоджає прийняттю законних і обґрунтованих судових рішень.

Нові старі проблеми

Є й інші нюанси, яких не беруть до уваги прихильники скорочення, ліквідації та об'єднання судів різної спеціалізації. Наприклад, що стосується судового збору. Високий рівень запровадженого у 2011 р. судового збору (його мінімальна сума при подачі позову за майновими спорами — 
1827 грн на 2014 р.) не тільки призвів до різкого зменшення кількості справ у господарських судах (мінімальна сума спору сьогодні — від 20 тис. грн), а й практично закрив шлях до суду малому бізнесу.

При цьому господарські суди, розглядаючи таку малу кількість справ, збирають більше половини суми всього судового збору в державі (за 2013 р. — понад 
460 млн грн). І ці суми надалі розподіляються між усіма судами України. У господарських судах, порівняно з іншими, — найвищий розмір судового збору. Так, максимум судового збору при подачі позову за майновим спором нинішнього року — понад 73 тис. грн, в адміністративному суді — 4872, а в загальному ще менше — 3654 грн. Як цю різницю буде врегульовано в рамках одного суду, що розглядатиме і цивільні, і господарські справи? І як пояснити, наприклад, банку, що, коли він судиться з підприємцем, сума судового збору буде одна, а коли з фізичною особою — інша? Вимагати ж від фізичних осіб сплачувати судовий збір на рівні підприємців — несправедливо і нереально. Сама суть судового збору полягає в тому, що його в повному обсязі відшкодовує сторона, котра програла. А якщо знизити суму судового збору до рівня загальних судів, бюджет втратить значні кошти. І знову доведеться вишукувати додаткові джерела фінансування судів. Про дефіцит же бюджетних коштів сьогодні не треба розповідати нікому. Як вирішувати цю проблему, якщо відбудеться об'єднання господарських і загальних судів, незрозуміло. 

Уже не кажу про те, що нас не вчить і власний досвід. Не так давно практика рейдерських захоплень підприємств процвітала саме тому, що рішення з корпоративних прав, господарських і майнових питань, пов'язаних із певним підприємством, міг ухвалювати кожен із сотень районних судів у різних куточках країни. Ті, хто планував рейдерське захоплення, спеціально подавали надумані позови якнайдалі від місця перебування предмета спору. Таким чином, рішення за ними були непередбачувані, з'являлася можливість нав'язувати свою позицію та лінію поведінки через суд. Завдяки таким судовим рішенням незаконно захоплювалися підприємства або блокувалося ухвалення постанови стосовно того чи іншого об'єкта. І тільки тоді, коли всі корпоративні спори — з участю і фізичних, і юридичних осіб — було передано в розгляд спеціалізованих господарських судів і їх почали розглядати виключно за місцем перебування господарського товариства (підприємства), такий різновид рейдерства практично зник. Пропав сам механізм реалізації такої схеми. З ліквідацією господарських судів і ця проблема може повернутися.

Кому вигідна ліквідація господарських судів?

Парадокс у тому, що ідею про ліквідацію системи господарських судів не підтримують ні бізнес-спільнота, ні юридичне середовище. Безумовно, є незадоволені конкретними рішеннями або суддями, і це природно — адже в суді завжди хтось виграє, а хтось програє. Але немає незадоволених самою системою господарських судів, яка працює ефективно і без проблем, не характерних для будь-яких інших судів країни. Тоді постає запитання: хто і з якою метою лобіює цей варіант так званої реформи?

Ця ідея вперше народилася ще в часи попередньої влади, її активно просував Андрій Портнов. Між ним та колишнім керівництвом господарських судів виник особистісний конфлікт, і Портнов через владу намагався розв'язати його на свою користь шляхом скасування спеціалізації. Справжньою ж метою Портнова і попередньої влади було просто отримання повного контролю над вирішенням господарських судових спорів. Під це навіть підвели наукову базу, що само собою не дуже складно. Якщо захотіти, наукове обґрунтування можна підвести практично під будь-яку позицію. Тим більше що у світі є країни без спеціалізації судів. Взагалі, у світі не знайти двох країн із абсолютно однаковою судовою системою. Володіючи ж адміністративним ресурсом і не маючи якихось альтернативних ідей, здійснити задумане було не дуже складно — на це просто забракнуло часу.

Тепер цю ідею знову взяли на озброєння — важко сказати, з яких причин. На мій погляд, усі аргументи про спрощення системи та економію, до яких нібито приведе така реформа, — непереконливі. Тим часом є низка очевидних проблем, котрі потребують негайного вирішення. І саме на них годилося б зосередитися тим, хто сьогодні намагається реформувати судову систему.

Як повинно бути

Ефективна судова система повинна відповідати кільком критеріям. По-перше, вона має бути зрозумілою для всіх сторін, котрі звертаються до суду (громадян, юридичних осіб та ін.). По-друге, її рішення мають бути прогнозовані та в ідеалі — справедливі. І, по-третє, судові рішення мають бути виконані. Крім того, судова система має бути незалежною від інших органів і структур. Держава зобов'язана забезпечувати умови для нормального функціонування судової системи, не втручаючись у її діяльність.

Суть судової реформи має полягати в тому, щоб створити незалежний суд. Судді мають бути незалежними не тільки від керівництва суду або один від одного, а й від виконавчої влади, від фінансування з боку держави. Адже не секрет, що, виділяючи чи не виділяючи кошти, виконавча влада може впливати на судові рішення. Суд не повинен випрошувати собі фінансування, він має отримувати його в будь-якому разі, хоча б у мінімально необхідному обсязі, — тільки тоді можна буде говорити про якусь незалежність. Одночасно необхідно мінімізувати політичний вплив, який чиниться через процедури призначення, переведення, обрання та звільнення суддів, а також через притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. 

Безумовно, в основі судової реформи має лежати особистість судді, який повинен бути і професійним, і добропорядним. Це незаперечно. Необхідна ефективна система кваліфікаційного відбору суддів та їх переатестацій. Необхідний громадський контроль за діяльністю членів суддівського корпусу, аналіз рішень судів, узагальнення практики.

Величезну роль у побудові ефективної судової системи відіграє єдність застосування закону. Це означає, що при однакових фактичних обставинах різні суди мусять застосовувати закон однаково. Забезпечити єдність застосування закону — основна функція Верховного суду, якої він на цей момент не виконує й виконати не може. Засідаючи в чотирьох окремих палатах, судді Верховного суду не в змозі виробити єдину позицію зі спірних питань. Ефективнішою в цьому сенсі видається судова система США, де у складі Верховного суду — всього 9 людей, які приймають рішення спільно. Зрозуміло, що з таким підходом набагато простіше прийти до спільної думки в будь-якому питанні. І якщо завтра або через місяць вони зберуться, щоб обговорити таку саму проблему, то не приймуть кардинально іншого рішення. Вочевидь, Україні слід звернути увагу на цей досвід і подумати над тим, як реформа судової системи може допомогти забезпечити єдність застосування закону. Саме вона гарантує передбачуваність судових рішень.

Судова реформа і перетворення в суспільстві

Під судовою реформою слід розуміти наведення порядку всередині судової системи. Але ця реформа сама собою не зможе змінити всіх суспільних відносин. Судова система — це частина суспільства. І вона не може бути ідеально здоровою у хворому соціумі. Від того, що ми просто заберемо один чи два щаблі із судової системи й назвемо це реформою, кількість вхідних справ у судах не зміниться, і навести в них порядок буде ще складніше, ніж тепер. Простий приклад: дефіцит бюджетних коштів за прийнятими законами в нас сьогодні становить десь 170 млрд грн. Тобто закони на цю суму прийнято, а грошей на їх виконання у бюджеті немає. Отже, люди, котрі не отримають цих грошей, пільг, компенсацій — як свого часу "чорнобильці", "діти війни" та інші, — все одно хотітимуть отримати те, що їм належить за законом. І коли вони не отримають цього від держави за звичайною, передбаченою законом процедурою, вони підуть по це в суд. Нехтування законом із боку чиновників — окреме істотне джерело майбутніх судових справ. 

Свого часу одна розумна людина сказала, що для розвитку держави необхідні здорова конкуренція та справедливий суд. Люди самі розберуться, чим їм займатися, де вони можуть заробити й отримати прибуток. Вони самі понесуть туди гроші, а якщо ж справа виявиться збитковою — заберуть їх назад. І коли десь у цих взаєминах між людьми виникатимуть конфлікти, вони мають вирішуватися у справедливому суді. Таким чином суспільство саморегулюється й розвивається. Якщо ж починається ручне управління, це підвищує ризик негативних наслідків і створює додаткові проблеми. 

Було б великою помилкою вважати, що, провівши тільки реформу судів, ми вирішимо всі наші проблеми. Адже це, по-перше, не зменшить кількості справ, які надходять до судів, і, по-друге, жодним чином не вплине на виконання судових рішень. А без виконання судових рішень робота суду втрачає сенс. При цьому виконання судових рішень поза компетенцією судів, — це робить виключно виконавча влада.

До того ж у нашому суспільстві поки що надто мало важить репутація, порівняно з матеріальною користю. У нас інколи судяться просто заради того, щоб не повертати борги, відтермінувати прийняття рішення або створити незручності опонентові. Заради того, щоб завадити іншому в його праві, а не захистити своє. Реформа судової системи тільки тоді буде ефективною, коли відбуватиметься одночасно з перетвореннями в суспільстві. Добропорядна поведінка має стати нормою для більшості громадян. А те, що виходитиме за рамки цієї норми, буде предметом розгляду в судах.

Такі перетворення можуть тривати роками й десятиліттями. Але це не означає, що судову реформу зараз проводити не потрібно. Вона абсолютно правильно винесена в число пріоритетів. Адже, за Конституцією, в нашій країні будь-яка людина з будь-якою проблемою може прийти до суду. І громадяни користуються цим правом. Суди, так чи інакше, перебувають в епіцентрі перетворень. І, хоча тільки судова реформа суспільство не виправить, починати треба саме з неї, щоб конфлікти, які виникають у соціумі, справедливо вирішувалися.